Коли я виходила заміж за Ігоря, то саме його мама й викликала у мене питання, бо вона не проявляла до мене ніяких емоцій, ні добрих, ні поганих.
– Я не знаю ще як до тебе, Віто, ставитися, – сказала вона мені, – Бо я тебе не знаю, тебе вибрав мій син і я маю довіритися його почуттям. Але почуття проходять і людина інколи розкривається з найнесподіванішого боку. Я просто почекаю.
І що було на таке відповісти? Запевняти, що я люблю Ігоря безмежно? І отак ми собі й жили, купили квартиру, машину, далі двоє діток. Свекруха мені допомагала, коли я її про це просила і все отак спокійно, без виявів емоцій, що от яке щастя – вона буде з онуками сидіти.
А далі сталася з Ігорем неприємність і за кілька місяців його не стало. Залишилися ми обоє зі свекрухою і допомогли одна одній пережити це все.
Я попросила її переїхати до нас, не тому, що мені було важко з дітьми, просто я бачила, що мамі Ігоря погано одній і подумала, що він би мені не пробачив, якби я покинула її саму.
І отак потроху ми почали одна до одної притиратися.
– Ти ще молода, що то таке сорок років, заміж вийдеш, – казала вона мені, – я не буду проти, не думай. Тоді й переїду до себе.
– Як вийду, тоді й будемо говорити, – сказала їй я.
Йшли роки, але я заміж не виходила, свекруха стала мені за маму, я довірялася їй в усьому, від порад щодо роботи, до того, куди дітям вступати. Але слово «мамо» я не могла з себе вичавити. А все тому, що я вважала, що так я знеціню її, яка мені стільки зробила добра в житті, бо моя мама була геть іншою.
Коли я була малою, то мама поїхала на заробітки, вона була в перших рядах, як тільки розпався союз. Звичайно, що її тут нічого не тримало, адже з батьком вони розійшлися. Мама залишила мене на бабусю, а сама сказала, що заробить нам на краще життя.
Але йшли роки, але вона не приїздила, коли вже зв’язок став кращим, то вона наче й нітилася, але сказала, що вона там вийшла заміж і має двох дітей.
– А як же Віта, – питала її бабуся.
– Я на неї буду висилати гроші, як і висилала.
– Що ти висилала, – обурилася бабуся, – ти знаєш, як дитина росте, а ти передаси сумку з непотребом і спокійно спиш?
Вони більше не розмовляли, а мама й забувала мені щось передавати. У мене була лише бабуся і більше нікого, проте, на її поминки мама таки приїхала і я не розуміла чому, бо я їй нічого не передавала.
Все практично зробили сусіди і бабуся відкладала гроші на таку процедуру. Після всього, як люди розійшлися, мати почала мене питати за те, де документи на хату.
– Які документи?, – здивувалася я, якій було всього п’ятнадцять років.
– Де бабуся тримала всі документи, просто покажи мені.
Вона думала, що бабуся це не врахувала, вона мені роки казала, що написала заповіт на мене.
– Хата на мене, якщо ти про це, як і вся земля.
– Що? Стільки землі і вся тобі? Ти знаєш, яка зараз тут земля в ціні і ти ті гроші всі протринькаєш!
Вона не поїхала, а почала оскаржувати заповіт, у неї були гроші на адвоката, а у мене ні. Тому їй вдалося отримати половину з усього, хоча вона була дуже не задоволена тим, адже хотіла все. Відтоді я її не бачила і бачити не хочу.
І тепер у мене питання – чи можу я перенести це слово на справді неймовірну жінку, яка мені заміняла бабусю в усьому. Думаю, на слово «бабуся» вона може не так відреагувати, а ви що з цього приводу думаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
