Мені було за 30, коли я вирішила все ж податись на заробітки в Італію. Ніщо мене вдома не тримало. Ні сім’ї, ні дітей я не мала. Багато років я працювала на фірмі бухгалтером. Робота хороша, як і зарплатня, проте було сумно до сліз. Та й жіночий колектив не додавав оптимізму.
Я приїхала до своєї однокласниці маючи гарну копійку. Спочатку об’їздила усю Італію згодом знайшла роботу та почала вдосконалювати мову.
Саме на роботі я й познайомилась з Роберто.
Він був сином сеньйори у якої я працювала. Мене подруги попереджали, що тут у чоловіків зовсім інше бачення відносин і менталітет у них не такий, як у нас. Але саме мені пощастило. Мій Роберто виявився чоловіком мрії.
Ми зустрічалися кілька років, перш ніж він зробив мені пропозицію. А ще за рік ми узаконили наші стосунки.
Ми дуже добре одне одного зали до шлюбу, тому я щиро вірила, що абсолютно ніяких непорозумінь не буде. Проте вони почались. як тільки наші стосунки були узаконено.
Справа в тому, що я не можу постійно їсти італійську кухню. Я з дитинства люблю різноманітні каші, обожнюю тушену капусту, голубці і борщик. А Роберто не уявляв життя без пасти і всього того, що готують тут. Я готувала одразу кілька страв, для себе і для нього, але чоловіка не влаштовувала, що на вечерю я їм голубці замість того, що приготувала йому.
З часом він почав мені дорікати, що я живу в Італії і маю їсти як італійська синьйора. Я це розумію і харчуюсь їх їжею, але не кожен день можу себе змусити.
А ще от ця звичка чоловіка двічі на день розмовляти зі своєю матір’ю. Звичайно ж, вона неймовірно хороша та розумна жінка, але мені не приємно, коли він розповідає їй повністю все, що відбувається у нас удома та між нами.
Ні, він не є «маминим синком», але ділиться з нею всім. Тут так прийнято, а я не розумію, як то можна. Звісно. я просила чоловіка бути трішки стриманішим. але він так і не зрозумів про що я і чому прошу про таке.
А вже коли я дізналась, що ми скоро батьками стали, так новина уже через клька хвили облетіла усю їхню родину. У мене усього кілька тижнів, у нас прийнято мовчати. а тут вітають і подарунки для малюка дарують. Мені аж не по-собі було ходити серед платтячок і лялькових будиночків. адже дарувати наперед щось дитині у нас погана прикмета.
Дивлячись на мене зі сторони, можна подумати, що я щаслива і усім задоволена. Подруги і дівчата з нашого села заздрять моєму щастю, але якби мені розповіли до шлюбу, як то буде, я б заміж точно не вийшла.
Не знаю, може то в мені якісь негаразди, але надто різні світи зійшлись і ніяк одне одного зрозуміти не можуть.
16,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
