Відчуваю себе чужою у власній родині. Принаймні мама поводиться так, ніби я не рідна дитина. а мене їй хтось просто нав’язав. Інакше я не знаю, як пояснити, що вона з сестрою носиться, радіє кожному мінімальному успіху, пишається нею, а от я зі своїми досягненнями не повинна і слова мовити.
Особливо маму тішить, коли на контрасті із сестрою мої справи йдуть не так добре. Це просто бальзам їй на душу. Вона може обговорювати успіхи сестри годинами, навіть якщо наполегливо даю зрозуміти, що це мені неприємно.
Я молодша за сестру на п’ять років. Начебто другу дитину хотів тато, він і наполягав на моїй появі, але, як я знаю, він чекав сина, а вийшло так, як вийшло. Через чотири роки тато від нас пішов, зустрівши іншу жінку, а ми залишилися з мамою. Не знаю, яким був батько, але в дитинстві частенько думала, що краще б він мене забрав із собою.
Мама постійно порівнювала мене з сестрою, але тільки якщо це порівняння не на мою користь. Успіхи сестри звеличувалися, а мої або не помічалися, або коментувались словами ” нічого особливого ” .
У школі я навчалася краще за сестру, їздила на олімпіади, але мамі була набагато важливіша четвірка сестри з образотворчого, ніж моя перемога в олімпіаді. Мені просто казали, що вчитися – це моя робота, тому нема чим тут хвалитися. А сестру вшановували як переможницю Олімпійських ігор.
Мені довгий час здавалося, що я насправді чогось не розумію, що сестра моя таки чимось краща, адже мама доросла і розумна, тому не може просто так поводитися. Вже в старших класах я почала розуміти, що справа не в тому, що я не така, а що мамі хочеться бачити, що сестра краща.
Таке ставлення зберігається і зараз, хоч і я, і сестра вже виросли з дитячих штанців. Сестра заміжня, має сім’ю. Я поки в дівках бігаю. І передбачувано сім’єю сестри мама пишається. Постійно ставить мені за приклад, хоча я б не сказала, що шлюб сестри такий вдалий. Декілька разів за чотири роки вони вже стояли на межі розлучення.
Але мамі все одно. Чоловік є, дитина є, сестра розумничка, а в мене ні кошеняти, ні дитинчати, ото хіба квартира кредитна, та й то “хіба вона вже твоя?”.
Коли ж я вирішила купити авто, то почула від мами, що так не можна, адже ж сестрі так важко без машини з дитиною, а мені вона потрібна тільки з лінощів добиратися на роботу громадським транспортом.
Їздила з подругою на відпочинок, знову я винна, адже ж сестра не може собі дозволити відпочивати, а я хвалюсь, напевне для того. аби довести щось.
Оце думаю, а нащо я й досі з ними спілкуюсь? Я ж людина доросла, вправі сама вирішувати, яким буде коло мого спілкування, вправі відсторонитись від того, що несес негатив.
Проте, думаю вкотре і вкотре набираю маму. Якась така в душі надія… Це ж мама. А раптом, от зараз вона зміниться. Раптом скаже, що любить, скаже хоч одне слово добре. Але я чую знову невдоволений голос. Мене не вислуховують і знову чую про сестру, яка вона хороша і як у неї все класно…
14,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
