fbpx

Мені дзвінок сестри був дуже неприємним. Ніна говорила і говорила, а я чути її виправдань не могла. Та й як можна спокійно розмовляти із людиною, яка так вчинила після стількох років? А головне – як нам із мамою тепер бути?

Мені дзвінок сестри був дуже неприємним. Ніна говорила і говорила, а я чути її виправдань не могла. Та й як можна спокійно розмовляти із людиною, яка так вчинила після стількох років? А головне – як нам із мамою тепер бути?

Свого часу моя сестра мала не надто вдалий шлюб, хоч сама зрозуміла це вже на десятому році життя, коли четверо дітей мала.

Ми з мамою її відраджували від життя з Антоном ще до того, як вона стала на весільний рушник, а вже коли вона зажила сімейним життям, то не мали іншого виходу, окрім, як допомагати, бо ж Антон не був добрим господарем і не забезпечував сім’ю.

Все ж, Ніна таки залишила його і повернулась у дім матері нашої. Прийшла з усіма своїми дітками, найменше тоді саме на світ з’явилось.

Я зі своєї сторони, мама зі своєї, ми добрий десяток років утримували сестру, бо ж вона хоч і мала роботу, але там зарплатня була смішною, а аліментів Антон не платив зовсім.

Я на заробітках відколи школу скінчила. хоча, як заробітки? Заміжня я тут і ми із чоловіком живемо в Італії, тримаємо свій магазин з виробами ручної роботи, є у нас і синочок.

Ми не є заможними, хто живе в Італії, мене зрозуміє, але допомагати сестрі одягом, грошима, та передачами продуктовими, я могла, що й робила усі ці роки.

А нині ситуація, хоч сядь і вовком вий: моя мама саме занедужала, а сестричка надумала повертатись до Антона свого і їхати жити у дім з якого він її колись виставив.

— Він тато дітей. Він взявся за розум. Він мій чоловік, – говорить вона мені в трубку. – Він змінився. Ти б сама його не впізнала, подарунки гарні дітям привіз, ти б оцінила. Та й я ще молода. Хочу щастя свого, жіночого, тож не суди мене – їду.

Та заради Бога, їдь. От тільки ж вона маму залишає у скрутний момент. Їй саме догляд потрібен, а Ніна речі збирає.

— У мами дві дочки, – починає мені говорити, – Чого ти винною мене робиш?

Я б забрала маму до себе із радістю, та вона не витримає такої далекої дороги. У селі в нас родичів немає, тож ніхто не зможе наглянути за нею, доведеться надію мати тільки на ту людину яку найму для догляду. А сестра їде на інший кінець країни, ще й одразу каже, що у неї пріорітет діти і чоловік, мама в тому списку не фігурує зовсім. Ну і я не приїду, хіба на кілька днів і то не часто, бо ж життя у мене вже давно в Італії.

От як мені бути у цій ситуації? Підкажіть, може вже хто таке мав? Як вчинити, аби і душенька спокійною була за маму і все вірно зробити.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page