Мені мало шматок в горлі не застряг, коли я побачила, хто забіг в кафе. Не сподівалася побачити любого чоловіка, і переляк в його очах сказав те саме — він так само не сподівався мене тут побачити. Прийшлося сісти йому біля мене і сказати:
— Ну, підловила ти мене. Що будемо робити?
— Я не знаю, — зізналася я.
Все почалося з того, що наші діти поїхали вчитися, і для нас це був чудовий період почати життя наново. Але ж не так сталося як гадалося… приїхали наші мами і вже тиждень ми стараємося перекусити поза домом, бо вдома нема що їсти, нема ладу і нема спокою.
Моя мама і Любов Григорівна з’явилися на порозі майже одночасно. Ми з Андрієм навіть рота не встигли розкрити.
— Я не можу в квартирі, доню, — почала моя мама, — Спати не можу, піти нема куди, сумно мені. А у вас будинок великий, місця всім вистачить.
Свекруха, Любов Григорівна, заносячи речі в гостьову на першому поверсі сказала:
— Я теж так подумала. Самотність у квартирі тисне, а тут сад і город. Купа роботи.
Вони спочатку не поділили кімнату, де мали жити. Далі не поділили своє призначення в домі, а далі взялися за нас з чоловіком окремо.
Почалося все з кухні.
— Треба якось обов’язки ділити, — сказала Любов Григорівна за вечерею. — Я не наймалася тут днювати й ночувати біля плити.
— А я не збираюся за всіма прати й прасувати, — відказала моя мати. — Хоча я мовчу, роблю свою справу.
— Ви перете? — Любов Григорівна відклала виделку. — Машинка пере. А ви тільки кнопки тиснете.
— Зате ви на кухні тільки й знаєте, що хвалитися, — спалахнула мама. — Раз на день суп зварили — і вже героїня.
Андрій відкашлявся.
— Мам, складіть графік. Один день готує одна, другий — інша. Так само з прибиранням.
— Який ти в мене розумний, — Любов Григорівна підвелася й погладила сина по голові.
— Мамо, припини, — буркнув Андрій, відсторонюючись.
Наче погодилися і першою була моя мама на чергуванні. Я була певна, що вона з усім справиться.
Ми якраз повернулися з роботи втомлені. На столі парував борщ. Мати зустріла нас з усмішкою.
— Сідайте, сьогодні моя черга. Андрій набрав повну ложку, ковтнув і відразу схопився за склянку з водою.
— Що це? — витиснув він. — Це неможливо їсти.
Я спробувала. Сіль, перець і стільки лаврового листа, що смак став гірким.
— Ой, — мама спробувала страву й почервоніла. — Не знаю, як так вийшло. Я ж тільки трохи сипала.
— Мабуть, рука здригнулася, — кинула Любов Григорівна з кутка, ледь стримуючи втіху. — Завтра я готуватиму, поїсте нормально.
Наступного вечора був плов. Андрій обережно підніс ложку до рота.
— Чому він солодкий? — запитав він. — Мамо, ти цукор із сіллю переплутала?
Любов Григорівна спробувала рис і вмить змінила колір обличчя. Вона грізно зиркнула на мою матір. Та спокійно пила чай, не піднімаючи очей від книги.
І вже цілий тиждень у нас як не солене, то перчене. Я намагаюся поїсти в місті перед тим, як їхати додому.
Але далі мами не спинилися.
Андрій забіг у вітальню, тримаючи в руках щось блідо-рожеве.
— Мамо, ти прала мої білі сорочки?
— Я, — відповіла Любов Григорівна.
— Чому вони такого кольору? Ти не знаєш, що біле з кольоровим не кладуть?
— Знаю. Я все перевіряла. Це твоя теща підкинула туди червону шкарпетку! Вона і їжу мені псує, сіль підсипає, довести мене хоче.
— Навіщо їй це? — втомлено спитав Андрій.
— Хоче жити тут сама. У хоромах. Вистав її, Андрію, ми не вживемося.
Наступного дня напруга досягла піку через гардероб. Я почула крики з другого поверху і побігла туди. Моя мати стояла посеред коридору, тримаючи в руках свою улюблену вовняну кофту, яка тепер нагадувала одяг для ляльки — вона збіглася втричі.
— Хто це зробив? — голос матері тремтів.
Я вирішила допомогти з пранням, — спокійно вийшла з ванної Любов Григорівна. — Бачу, лежить річ брудна. Ну я і кинула в машинку. На дев’яносто градусів, щоб уже напевно всі мікроби виварилися.
— Дев’яносто градусів для вовни? — мати ледь не задихнулася. — Ви навмисно це зробили! Ви знали, що це моя улюблена річ!
— Та звідки мені знати, що у вас такі делікатні ганчірки, — свекруха байдуже знизала плечима. — Наступного разу самі періть. Хоча, ви ж і мило економите, мабуть.
— Я економлю? Це ви вчора мої дорогі парфуми використали як освіжувач у туалеті!
— Вони занадто різко пахли, мені аж голова розболілася, — парирувала Любов Григорівна.
Далі вони взялися за подвір’я. Якось вранці я вийшла на терасу з кавою і завмерла.
На газоні, який ми з Андрієм так ретельно висівали, стояла Любов Григорівна з лопатою. Вона вже встигла викопати чималу яму прямо посеред ідеальної трави. Поруч стояли якісь вазони.
— Любове Григорівно, що ви робите? — гукнула я.
— Ой, Віко, дитинко, ну що це за пустир у вас? Трава та й годі. Я тут вирішила хрін посадити і трохи редиски. Земля ж пустує!
У цей момент з будинку вийшла моя мати. Вона побачила лопату і застигла на місці.
— Який хрін? — крикнула. — Я тут вчора розмітила місце під троянди! Я вже замовила саджанці «Глорія Дей»!
— Які ще троянди? — свекруха вперла руки в боки. — Від них толку ніякого, тільки шипи. А хрін до м’яса — перша справа. Андрійко любить.
— Андрій любить порядок, а не ваші городи! — мати вихопила з рук свекрухи пакет з насінням. — Я не дозволю перетворити цей ландшафт на колгосп!
— Ах так? Тоді ваші троянди я буду поливати тільки окропом! — відрізала Любов Григорівна.
Я пішла до кухні, а за мною мама.
— Це все твоя свекруха, — прошепотіла мати. — Вона мене підставляє на кожному кроці. Поговори з чоловіком, нехай вона їде до себе.
Ми з Андрієм зустрілися в спальні. Очі в обох були однакові — порожні від втоми. Рішення було єдине і ми вперше були такі одностайні.
— Мами, зайдіть на кухню, — гукнув Андрій. Вони зайшли з незворушними обличчями. Кожна чекала, що зараз вивезуть іншу.
— Ми викликали таксі, — сказав чоловік.
— У якому сенсі? — в один голос запитали жінки.
— В прямому. Жити разом ви не можете. Залишити одну — образити іншу. Тому ви обидві їдете додому сьогодні.
— Ми завжди раді вам у гостях, — додала я. — Але по черзі. І по графіку, який складемо ми.
Через дві години дві машини роз’їхалися в різні боки. У будинку нарешті стало тихо.
Настільки тихо, що так після дітей не було. Вже стільки часу минуло, але тепер вже й переживаємо, чи вони колись порозуміються? І як вийти з цієї ситуації?
