Мені на іншому континенті роботу запропонували, і я вирішила, щоб квартира в столиці не пустувала, здати її в оренду. Я ж на рік їхала, чому б не підзаробити? Були у мене, звичайно, сумніви: квартира з меблями, побутовою технікою, а невідомо які люди заселяться, мало чого може статись?
Але мене заспокоїла подруга.
— Здай! – сказала вона рішуче. – Ти поїдеш, комуналку все одно платити треба буде. А здаси – і менше шансів, що хтось залізе. І комуналка окупиться, та ще й грошики зайві знайдуться. А я в місті залишаюся, за мешканцями пригляну. Даси мені якусь суму, яку не шкода буде.
Ну, я й зважилася. Обговорили суму – дійсно невелику, близько 5% від вартості оренди. І я зі спокійною душею поїхала.
З подругою переписувалися в соціальних мережах. Вона написала мені, що знайшла мешканців – дуже хороших. Сім’я, чоловік, дружина і двоє діточок. Дала мені посилання на сторінку дружини. Дійсно, мила дівчина, милі дітлахи біля неї. Я заспокоїлась.
Пройшов місяць, подруга перерахувала мені гроші за вийнятком того, що їй належало. Пройшов ще місяць і підійшов новий платіж, подруга написала, що мешканці просять її взяти поки половину платежу, тому як чоловіка звільнили з роботи, у них складно з грошима, але через тиждень гроші будуть. Я погодилася.
Минув тиждень, грошей не було. Подруга сказала, що просять ще відстрочку, готові поки внести ще трохи, але не повну суму. Я засумнівалася, але погодилася. Внесли якісь копійки.
Пройшов місяць, підійшов термін другого платежу. Подруга сказала, що сходила до мешканців на квартиру, вони внесли те, що не доплатили за минулий місяць, але на нову суму просять відстрочку.
Не дуже це було вже все добре, але подруга розповідала, що вони так слізно благають. Чоловік ніяк не може знайти роботу, але їм повинен вислати гроші дід і вони відразу все оплатять. Я запитала подругу, а як обстановка в будинку? Як вони утримують квартиру? У них чисто? Самі як? Як себе поводять? Подруга сказала, що все чисто, акуратно, сім’я мила, усміхнена, треба їх зрозуміти. Я подумала: їй видніше. Вона ж їх бачила, а я ні.
Одним словом, ця ситуація тягнулася близько півроку. Щось вони вносили, потім знову сиділи без грошей, потім знову давали якісь копійки. Говорили, що давайте ми оплатимо хоча б комуналку і, ніби як, за словами подруги, платили за неї. Я не дуже задоволена тим, що відбувалося, кожен раз думала, що треба щось робити. Але я була далеко, провести якісь рішучі заходи не могла, а подруга запевняла, що все буде добре. І в кожен платіж не забувала забрати належну їй суму.
Скінчилося все тим, що мешканці з’їхали за три дні до мого повернення додому, нікому нічого не сказавши і не заплативши ні за оренду за останні два місяці, ні за комуналку за останні чотири місяці. Мало того, вдома мене чекав повний розгардіяж. Вся квартира була повністю загидженою. Бруд, сміття, папірці, обгортки, сліди торта, супу, ще незрозуміло чого на покривалах, цвіль в посуді з залишками їжі, здерті фіранки, подряпана ванна. І це ще мало! Більша частина моєї побутової техніки просто пропала! Її просто не було в квартирі.
Подруга ахала і стогнала, розводила руками:
— А здавалося, такі пристойні люди!
Вона навіть зголосилася допомогти мені прибрати в квартирі з фразою:
— Я ж теж трошки винна!
Але вона навіть не подумала запропонувати повернути гроші, які забрала, ніби, за допомогу в пошуку мешканців!
Від допомоги в прибиранні я відмовилася. Навела лад сама. Але я не знаю, що мені тепер робити. Я залишилася з боргами по квартирі і без потрібних, улюблених речей. Якби не подруга, нічого такого б не було! Пішла нещодавно до неї і сказала прямо, що вона не виконала узятих на себе зобов’язань, тому ті гроші які вона брала, як посередник (а за цей час там тисяч десять їй накапало) вона, як чесна людина повинна повернути.
Ну що вам сказати? такої сцени неприємної у мене ще в житті не було. Тепер у мене немає подруги і частини волосся. Але ж як тепер повернути своє. І чи й справді ті квартиранти нічого не платили.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
