fbpx
Історії з життя
Мені набридли ці плачі і суєта навколо однієї дитини. Усе що заробляю – в прірву. Мама лежить ще. Я йду! Аліменти виплачуватиму! — сказав Максим і зачинив за собою двері

— Мені набридли ці плачі і суєта навколо однієї дитини. Усе що заробляю – в прірву. Мама лежить ще. Я йду! Аліменти виплачуватиму! — сказав Максим і зачинив за собою двері.

Марина була настільки виснажена, що навіть сльози не лилися з її очей. У залі на неї чекала лежача свекруха, а в ліжечку плакала новонароджена донька. Їй не було коли побиватись за чоловіком, вона їм потрібна!

Раніше Валентина думала, що має мало не зразкову родину. Чоловік не мав згубних звичок, усе в дім, усе для сім’ї. Відпочивали двічі на рік, облаштовували власну квартиру. Що ще потрібно? Він завжди мріяв про доньку, тож новина про те, що стане татком зробила його щасливою.

Проте поява донечки все частіше Максим висловлював своє невдоволення. Підгузки дорогі, пляшечки, речі дитячі. за ліжечко аж три тисячі віддав, а коляска у п’ять обійшлась.

А тут і свекруха злягля якось враз. Довелося її забирати з села, адже там не було кому доглядати нерухому жінку.

Максим не витримав такого подвійного навантаження і просто втік. Валя б і сама подалась світ заочі, але на кого залишити дочку та свекруху?

Шила ляльки і звірята на продаж, ночами мила під’їзди тримаючи увімкненим телефон, аби чути, чи не заплаче дитина на другому кінці. Хоч якось трималась на плаву. Однієї пенсії та допомоги не вистачало навіть на елементарне.

так непомітно і минули п’ять років життя-боротьби. Максим не з’являвся лиш аліменти надсилав. Три – п’ять тисяч. хіба на підгузки тих грошей для його мами. Провести свою матір в останню путь теж не з’явився. На картку перерахував десять тисяч і ніби чужий – нічого не запитував, нічим не допоміг.

Напевне, він так і не переступив би поріг їхнього дому, аби не війна.

— Пробач! – почує здивована Марина від чоловіка, – Я все усвідомив. Хочу виховувати нашу доньку. До речі, де вона, я скучив.

Маринка як було не сказавши ні слова, зачинила двері перед ним.

— Ти залишаєш доньку без батька. Про себе не думаєш, подумай про дитину. – скаже їй мама у трубку. – Такий час. Чоловік у домі повинен бути. А якщо Поліна виросте і запитає де її тато? Можливо він змінився, усе усвідомив. а ти не поговоривши за двері. Так не можна, доню.

Маринка задумалась. А й справді? Можливо вона не права. Адже він увесь цей час перераховував гроші для їхньої доньки, значить любить її. А що, якщо Поліна коли виросте, буде вважати. що вона вчинила зараз не правильно, не дозволивши спілкуватись донці з татом.

Як же ж бути? Люди змінюються?

06,10,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page