fbpx

Мені не було совісно, я з роздратуванням чекала, коли вона вже перестане за своїм кавалером побиватися, адже у неї була і буду я – її донька. Навіщо нам ще хтось?

Батька свого я не знала і мама завжди була зі мною одна, ми звикли до того, що ніхто не порушує нашу ідилію. До того дня знайомства.

Звичайно, що я помітила, коли мама почала прихорошуватися перед дзеркалом, співати на кухні, коли готувала мені млинці, носити каблуки. Але що я могла в свої дванадцять років знати про такі ознаки закоханості? Та нічого. Головне, що я мала свій сніданок, саме те платтячко і ляльку.

А потім до нас раптом прийшов Сергій, приніс мені ляльку і розсівся на кухні, там довго вони з мамою сиділи і хіхікали. У нас рідко бували такі гості, та навіть бабуся з дідусем рідко приїжджали, а тут вже пізно, а той ще не йде.

– Мамо, коли дядьо піде і ти мені почитаєш на ніч?

– Доню,- мама почервоніла, – Сергій буде з нами жити.

Я була ошелешена, як це з нами жити? Я хотіла жити як раніше, а тут якийсь дядько буде займати ванну чи речі мої переставляти.

Ні, Сергій намагався налагодити зі мною контакт, купував морозиво і іграшки, але я те все приймала через буркіт. Коли ж він намагався мене виправляти, коли я до мами пискувала, то він вже від мене отримував належне:

– Ти мені ніхто! Будеш мати своїх дітей і будеш їх виховувати!, – казала йому я.

Звичайно, мені було дванадцять, але вже я почала дослуховуватися до розмов подруг, які розказували, що отакі дядьки приходять і ти незчуєшся, як вже бавиш братика, у тебе немає іграшок і вільного часу, щоб погратися з подругами.

– У Лесі так було, – розповідали мені подруги, – мама вдруге вийшла заміж і у неї з’явилася сестричка, то тепер вона те й робить, що з нею гуляє і бавиться, бо їй не можна до подруг без дозволу вітчима.

Моя уява малювала такі картини і я не хотіла аби цей чоловік з нами жив і у мене з’явився братик чи сестра, тому я з радістю його доводила і не слухала, навіть в кут не ставала, коли провинилася.

А одного разу я вилила воду на його ноутбук. Що тут почалося! Він почав бігати по квартирі, дути на пристрій, я була певна, що мама стане на мій захист, але сама мама не сподівалася, що Сергій перегне палицю.

– Тобі дорожчий ноутбук, ніж моя дитина? Знати тебе не хочу, – сказала мама і я була на сьомому небі від щастя.

Сергій пішов і ще й наговорив мамі всілякого, але це вже було не важливо – мама тепер лише моя і ми знову будемо жити так, як і жили.

Але я приходила зі школи і бачила, що мама вже не готує смачні обіди, не читає мені книжки, а лежить обличчям до стіни, вона перестала гарно малюватися, взула джинси і тапці. Я ще мала надію, що вона так день-два посумує і далі все стане на свої місця.

Але цього не було. Минув місяць і другий, а мама й далі ходила без усмішки з червоними очима. Мене це вже починало злити, бо за чим там було сумувати? Вічно на кухні сидів, перевертав млинці, коли мама не встигала і пах димом. За цим треба так сумувати?

Навіть вже бабуся приїхала аби маму розрадити, але де…

– Навіщо мамі він?, – допитувалася я в бабусі.

– Бо любить його, тобі не зрозуміти, дитино. Просто вона не може вибрати між вами двома, бо дуже тебе любить і його. Тому й така сумна.

– Але мама мене має любити більше, – сказала їй я.

– Вона й любить, але їй треба щоб і її любили і не лише ти…

І ось тоді я й вирішила, що маму ми маємо любити обоє, хай то буде цей чоловік, але за умови, що я не буду бавити ніякого братика чи сестру.

Роки пролетіли, а у мене двоє чудових сестер, ми приїздимо до батьків в гості і любимо їх всім серцем, бо любові мало не буває.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page