Таку біду маю – словами не передати, дитина мені худне та марніє, а мені серце крається! Знайшла напасть Іванка в друга – поклала на нього око його жінка і вже який місяць п’є з нього всі соки.
Я спочатку дуже втішилася, що мій хлопчик нарешті почав вечорами кудись ходити та прибиратися, бо цілими днями, як не на роботі, то в тому Інтернеті.
Я вже молюся перед образами за добру пару, бо зараз дівчата знаєте які – все їй одразу подавай: і машину, і квартиру, і шубу… Ніхто не хоче разом працювати аби все мати та старати для своїх дітей. Ой, молюся та в церкву ходжу. Бо засидівся Іванко –вже 33. А дівчини й не видно.
Як я вже прошу, як я молю – піди та приведи гарну дівчину, ну от не вірю, що в цілому місті нема гідної дівчини. А віг мені відповідає:
– Мамо, ніхто не вміє такі вареники, як ви ліпити, а від ваших котлеток – жити хочеться, хто з вами порівняється?
– Ти ото жартуєш, а всьому вчаться! Як буде дівчина любити, то такі навчиться котлетки робити, що ти мамині швидко забудеш!
Регоче і каже, що він ще молодий… Ой, ми вже в його віці мали двійко діток та робили і крутилися, як білка в колесі, щоб їй майбутнє забезпечити. А тепер він з нами живе – то куди йому до чогось прагнути? Я зранку зварила, подала, помила і попрала… Мама моя свариться зі мною, що з таким відношенням він і до 40 років не рушиться.
– Віро, ти маєш розум? А нащо йому жінку шукати, як він має таку наймичку? Ти як хочеш онуків, то мені ото все припиняй! Я теж хочу правнука дочекатися!
Ну от як я дитину з хати вижену? Я мама чи якась мачуха? Єдина надія на мою Марічку, яка вже має донечку і я вже її на синочка розкручую. Ой, але не про це.
Так от – почав виходити з дому і я вже з радості плачу та богу дякую і рецепти дістаю аби вчити невістку готувати.
А якось біжу на базар зранку. Така щаслива, бо Іванко не ночував дома. Все, думаю, з такої нагоди печу йому улюблени плцок – медівник. Але погода така сльотна, то й пішла поміж двори аби не по болоті. Аж ось мій Іванко виходить з підїзду, де живе його друг. Знаєте, мені наче хто в обличчя плюнув – я ж надіялася, що він до дівчини ходить, а він в того Дмитра життя марнує. Але як Дмитрова жінка то все дозволяє? Нічого, думаю, я Насті, матері Дмитра подзвоню і розкажу, що то за гарне життя має її син.
І ось на базарі її бачу та вітаюся, слово поза слово і вона каже:
– Нині Дмитрик вертається з рейсу, то я йому нароблю пельменів, бо його жінка тільки нігті має великі та язика, а їсти зварити добре не вміє.
Люди добрі! Мені ноги стерпли! То та з пазурами поклала око на мою дитину та отак нею крутить? Та щоб мій світу не бачив та сох за чужою жінкою? О, я не буду то все терпіти! Я навіть не скупилася, а просто полетіла до тої жінки, бо вони жили в старій квартирі Насті, де ми не один рік здибалися на свята. Дзвоню в домофон та кажу:
– Мама Івана. Як не хочеш аби я тобі тут говорила, що про тебе думаю, то відкривай.
А вже в хаті я їй все в очі виложила, а вона така очима кліпає та про любов говорить.
– Мовчи! Ти чого заміж виходила, а тепер любові хочеш? Як ще раз мені вчепиш дитину, то я все розкажу свекрусі, а ти її знаєш.
Видно, щось до неї дійшло, бо сидить Іван вдома та марніє. Я йому нічого не розказала про мою розмову з тою жінкою, але шкода мені дитини, дуже шкода. Як бачу. Як він сумує, то вже не так свято вірю, що на чужому горі щастя не збудуєш. Може, дійсно, у них любов?
Фото Ярослава Романюка.
