— Кажу тобі, мамо, як тільки знайду підходящу наречену — то відразу одружуся! Відчепись, ти! — Костя відмахнувся від джмеля, який пролетів поряд, — давай краще збирати гриби.
Зоя Іллівна здавалося взагалі забула, навіщо вони приїхали в ліс.
— Синку, ну скільки мені ще чекати? Я хочу бавити онуків, а ти? От чим блондинка тобі не догодила? Півроку ж зустрічали!
— Оксана чи що? Вона весь час вешталася по салонах та спортзалах і постійно готувала щось дуже корисне, але неїстівне. Не хочу я з такою одружуватися. Голодом заморить. Чоловікові потрібна нормальна їжа, борщик, котлетки!
— А та, що була до цієї Оксани?
— Ой, у Олі з житлом погано. Живе в гуртожитку і то її кімната належить якійсь родичці. Я питав.
— Ну то взяли б після весілля у розтермінування квартиру, може навіть двокімнатну. Ми б із батьком допомогли…
— Ага, ви б допомогли, а вона при розлученні половину відхопила б. Мені потрібна наречена зі своїм житлом і щоб працювала, приносила гроші до хати, а не сиділа в мене на шиї!
— Та де ж ти таку знайдеш?
— Не знаю, але як знайду — відразу одружуся, я тобі обіцяю!
— Ех, Костю-Костю! Житло, гроші, їжа… хіба ж це головне, синку?
— А що ж і ще?
— Кохання … — Зітхнула жінка. — Будуть почуття — все інше само влаштується, а от якщо їх немає… Без кохання, любий, ніяк…
У заростях малини біля найближчої сосни хтось захихотів. Костя зупинився.
— Мамо, ти чула?
Зоя Іллівна йому не відповіла, вона, замислившись про своє, зникла за трьома розлогими ялинками.
— Агов, хто тут? — Запитав Костя.
З кущів знову хтось хихикнув. Хлопець обережно відігнув гілки малини, заглянув під сосну. Там сиділа маленька бабуся.
— Доброго дня, — від несподіванки Костя зробив крок назад, старенька схопила хлопця за рукав. Її руки були непропорційно довгі і дуже чіпкі.
— У мене є для тебе наречена! — сказала старенька, — Точно така, як треба! Ходімо!
Костя не встиг зрозуміти, як вони опинилися на галявині. За перекошеним парканом стояла старенька хатинка.
— Марійко! Маріє! Ходи сюди! Я тобі нареченого привела. Каже, що готовий женитися!
— Еее, — не встиг сказати нічого більш зрозумілого Костя, як на порозі хатинки з’явилася Марійка.
— От, тобі наречена, як замовляв. Моя онучечка — Марійка! У неї є власне житло цілий будинок! Грошима забезпечена, у неї свій бізнес, клієнтів — тьма, зараз великий попит на магічні послуги, так що тобі взагалі можна буде не працювати. Готує дивовижно і котлетки, і борщ вміє варити! І здорова як кінь, діточок подарує хоч п’ятнадцять штук!
Марійка помахала рукою. Костя похитав головою, заплющив очі, спробував вирвати руку з пальців старої. Її внучка виглядала ненабагато молодшою за свою бабусю, така ж сива і скручена, тільки зубів у роті більше і волосся завите кокетливими кучерями.
— Ну давай, не бійся, наречений! — Бабуся штовхнула Костю в спину.
— Ні-ні, я так не можу! Стривайте, я не згоден.
Потенційна наречена вже йшла до нього з розпростертими руками і зловісно шкірила зуби.
— А чому? Все ж як ти й хотів, чого тобі не вистачає?
— Кохання! А як же кохання? Без нього ніяк! Мамооо! — Закричав Костя.
Зоя Іллівна визирнула з-за ялинок. Костя видихнув — примариться ж таке!
— От і я кажу, що без кохання не можна! — Сказала вона спокійно, — От закохаєшся по-справжньому, тоді і одружишся, тільки скоріше б.
Костя озирнувся на малинник під сосною і його знову охопив страх. Йому здалося, що десь там хихикає скручена довгорука стара.
Фото ілюстративне.
