Мені про сваху все і одразу стало зрозуміло ще при знайомстві. Я дві години натягнувши посмішку висиділа і витерпіла її оте базікання. Та ж де узяти того терпіння аби сидіти в домі без ремонту і мати витримку коли та собі дозволяє на нас дивитись зверхньо: ” А моя Риточка дві вищі освіти має. Чого ви не вчили свого Рому? Для того, аби ягоди вирощувати багато розуму не треба”.
Знаєте, я людина сільська і життя мене навчило тому, що без праці не матимеш ти і копійчини. Ще батьки мої тримали і городів багато і господарку гарну, тож жили ми не бідно. Так само і ми з чоловіком – не сидимо без діла і маємо те, що маємо.
Уже десятий рік ми і фермери і малі підприємці – продаємо кущі і дерева. Наймаємо людей, але основна робота на нас трьох лежить. Трудимось важко, проте й маємо гарно.
Мій син навчається, але заочно. Не те щоби він не був розумним, однак, інакшого життя, окрім як біля землі він не бачить. Їздить на семінари, здобуває досвід у нашій справі, рухається вперед обраним шляхом.
Ну а це, на одному із заходів із Ритою познайомився. Дівчина і привітна і мила, там вона чи то листівки роздавала, чи то адміністратором була. Рік вони зустрічались і надумали одружитись.
Поїхали ми сватати невістку, а вийшло що розлучати пару, бо після такої сцени ні я такої невістки не хочу, ні сваха такого зятя. Знаєте, я людина і вихована і спокійна, знаю. що в кожного свій достаток і своє життя, тож коли зайшла у дім невістки майбутньої хоч і була вражена бідністю і неохайністю, та очі заплющила і робила вигляд, що нічого не помітила.
І от, сидимо ми за столом а мама Рити так до нас із висока давай запитувати, як то так вийшло, що ми сина свого не вчили нормально. Бачте, Рита має дві вищі освіти, вона нам і дипломи показала одразу, а от наш син не вчений і як то жити із ним тепер.
— Аби ягоди виростити розуму багато не потрібно. – прорекла вона.
Така зверхність і зневага, погляд оцей ще. Ну, не витримала я і запитала, а чи багато тій Риті освіта дала, бо по всьому видно, що книжки не навчили ні як жити, ні як дім тримати, ні як гостей приймати.
Поїхали ми із нічим. Син, бачу, дуже переживає і сердитий на нас за те, що ми там із татом наговорили. А я не розумію, чому то я мала мовчати.
От скажіть, ви б сиділи і посміхались у відповідь на такі слова. Любов любов’ю, але межа є всьому, хіба ж ні?
Головна картинка ілюстративна.