Мені рушники потрібні були чисті і я зайшла до мами в кімнату узяти їх із шафи. Дістала один для лиця, потім нагадала, що у кухні теж потрібен новий і потягнулась за кухонним, якось так невдало я те зробила, що стопка з рушниками випала із шафи. Я їх зібрала і вже мала на місце покласти, як побачила, що саме було за ними у шафі. Їжа. Моя рідна мама ховає ковбасу, сир, йогурт і, навіть, свіжу полуницю від нас у шафу.
Уже пів року як ми у мами моєї живемо. Ми обоє Кияни і раніше з чоловіком я квартиру винаймала, проте роботу мій Вадим витратив і нової поки знайти не може, а я в декреті. От і мусили переїхати тимчасово до мами моєї з дітьми у двокімнатну квартиру.
Скажу одразу, мама такому сусідству рада не була зовсім. Прямо впускати нас не хотіла, коли на порозі побачила. але коли я сказала, що нам іти нікуди і ми прямо от тут під її дверима і залишимось, вона все ж двері відчинила нам, адже посоромилась сусідів.
Я в декреті нині, а чоловік ото лиш кур’єром поки і зміг влаштуватись. Самі розумієте який час не розгуляєшся. Вистачає нам його зарплатні в притул і то на макарони хліб і картоплю. Я економлю як тільки можу, але все одно не виходить викрутитись.
Якщо ми з чоловіком ще розуміємо ситуацію, то діти ні. Вони хочуть смачненького і постійно про це просять. З самого першого дня моя мама ще ніби як мені допомагала, хоча б смаколики малим купувала, але потім суказала, що все нині дороге і навіть, пачки пряників і того онукам своїм не принесе.
А нещодавно прямо хоч вий, я так засмутилася! Мама принесла собі свіжої полуниці. Насипала в тарілку посипала цукром і полила сметанкою. Ми вдома були, а дітки ж є дітки – відразу до тарілки! Мама відсунула тарілку від себе і вийшла із кухні голосно грюкнувши дверима.
Два дні мама ходила сама не своя а коли я запитала у чому справа – понеслась душа в рай:
— Мені набридло дієтичні супи їсти. Я все життя заробляла, щоб мати хорошу пенсію. Якби я жила сама, мені б із головою вистачало. Знаєш, я хочу видихнути! Я тебе сама ростила без чоловіка жила і викручувалась. Все життя собі у всьому відмовляла, недоїдала, не купувала нічого… Вже 60 років, а нічого не змінюється. Полуницю спробувати не можу. Чому Вадим досі роботу не знайшов? Ти чого досі вдома, хоча б в нічну могла б кудись вийти? Ти хоча б уявляєш скільки я пенсії отримую і скільки із неї іде на аптеку. А я ще вас чотирьох мушу годувати? Даю вам місяць на те, аби влаштувались на роботу і з’їхали від мене. Хоч куди хочеш, а тут вас не буде. Крапка.
Чоловік мій був присутній при цій розмові і тепер зі мною не розмовляє ні мама, ні він. бачте, обоє образились, бо обом важко живеться.
А сьогодні я оце в маминій шафі знайшла. І так гірко стало.
Скажіть, а ви б так змогли б вчинити? Знаючи нинішні не прості часи, змогли б умови виставляти і смаколики за рушниками у шафі ховати?
21,03.2023
Головна картинка ілюстративна.
