Напевно, недаремно кажуть, що люди змінюються після шлюбу. Та тільки я ніколи в житті не могла б повірити, що мій Вова, який був найкращим у світі чоловіком, стане зовсім іншим. Відразу після розпису він не змінився, так само про мене дбав, любив мене, проводив зі мною чудовий час. Все полетіло шкереберть після появи нашого сина.
Працювати я не змогла, адже мені треба було дивитися за дитиною, рік нас утримував чоловік, хоча зауважу, що до декрету я працювала і приносила додому пристойні гроші до нашого загального бюджету. Витрачала я їх не на свої потреби, а на нас із чоловіком – на комуналку, на їжу, на одяг нам.
Зрозуміло, що після появи малюка я не змогла працювати. І ось минув рік, як я сиділи вдома і чоловік змінюється на очах. Спочатку ніби як жартома, а потім усе частіше і частіше, починає закидати мені, що я нічого не роблю лиш витрачаю його гроші.
Він хоче машину та спортивний мотоцикл, а грошей на це немає. Тому він вирішив, що з нього досить. Я повинна вийти на роботу, або шукати інше джерело доходів, адже він припиняє фінансово мене утримувати. Сказати що я була здивована, це нічого не сказати. Неприємно було дуже.
І справді, гроші він перестав давати, все витрачав сам. Добре, що мої батьки допомагали, купували дитині все, що було потрібно. Я отримувала якісь декретні, все ж гроші. Минув рік, сину було вже два — віддала його в садок, сама влаштувалася на роботу.
І після першої ж моєї зарплати чоловік знову стає таким, як був до появи дитини – добрим і люблячим. пропонує знову мати спільний бюджет і жити як раніше.
Мені так неприємно стало, людоньки добрі. То це декрет, а якщо щось серйозніше зі мною станеться?
— Я у спеціаліста була, – кажу йому явну неправду, – У мене недугу знайшли. Тридцять тисяч потрібно терміново, аби я на ноги стала. Десь пів року на реабілітацію піде.
Він сполотнів. Вийшов на балкон, потім зайшов у кімнату поглянув на мене і знову вийшов. Через кілька хвилин я почула, як за ним зачинились вхідні двері.
Про те що ми розлучаємось я дізналась з листа, який прийшов поштою. Він не телефонував і не відповідав на мої дзвінки. Про те, що я сказала не правду, він навіть не дізнався. Його родина теж нашим життям перестала цікавитись після тієї розмови.
Постійно прокручую усе те в голові. Може не треба було узагалі йому того говорити? як я скажу синові, як поясню, чому він росте без батька. Скажу що мама невдало пожартувала, чи як?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
