Мені було сорок, коли я зустрілася з Танею в пологовому, я з другим, а вона з першим. Не думала, що ця зустріч матиме продовження, тому дуже здивувалася, коли ми виявилися ще й сусідами, не близькими, бо в одному мікрорайоні, але водили діток в один садок і в одну групу.
Знаєте, які ті розмови з мамами – що ваша в садку їсть, що ні, хто з дітей нечемно себе поводить, куди поїхати на вихідні, щоб діток здружити…
А Таня мене впізнала і каже:
– То ми разом були в палаті?
– Так, я теж тебе пригадую.
І отак було по розмові, але раптом Таня почала мені писати і з тим аби зустрітися та здружитися.
Між нами велика різниця у віці, яка я їй подружка? Але вона не припиняла писати, мовляв, живемо недалеко, діти дружать, то й ми можемо.
Ну і я запросила її в гості, скоріше від того, що мої подруги на онуків чекають, а я он прив’язана до малечі, нікуди й не підеш, бо ж треба глядіти і ще й по дому все робити, на роботу ще не виходила, бо хоч малому і чотири, але він більше вдома, ніж у садку.
Прийшла Таня з малим, той сам роздягається, сам їсть, іграшки за собою складає і навіть нагадувати не треба, такий малий серйозний не по роках. Я начудуватися не можу, бо ж я біля свого кручуся.
– Тетяно, але ти й молодець, дитина дуже самостійна! Я бачу, що за цим велика праця! А я ще шкодую і все замість свого роблю.
Вона тільки скромно потупила очі і ми доволі непогано провели час.
Звичайно, що я всім розказала, яка вона мама, що дитина така самостійна і, що мені хочеться рівнятися на неї.
І отак ми здружилися, наші діти гралися на майданчику, а Таня розповідала про себе, а я про себе.
Виявилося, що батько Тарасика їх покинув і вона ростить сина сама, працює з дому і паралельно шукає собі чоловіка, а сину батька.
– Ти молодець!, – кажу я їй, – не кожна мама і так гарно дитину виховає, і ще й матиме час на себе.
А потім Таня попросила мене побути з малим, поки вона збігає на побачення. Я погодилася, тим більше, що малий так гарно бавиться з моїм.
Таня привела до нас сина, а сама пішла, діти бавилися, а я вкотре переконувалася, який Тарасик молодець, не те, що мій…
Прийшла вона пізно, десь було близько дванадцятої, Тарасик вже й спав, видно, побачення пройшло не дуже, бо вона строго говорила синові:
– Вдягайся швидко, не хнич, я не буду тобі допомагати. Хочеш вирости таким як батько твій?
Малий вийшов за мамою незастебнутий, ніяк спросоння не зміг защепити ґудзики, а Таня навіть не допомогла! Вона не взяла малого на руки, хоч і бачила, що він спав. Тільки й бурчала, що таксі чекає і прийдеться доплачувати за це.
На наступний день вона знову була радісна, перепрошувала, що затрималася, казала, що просто невдале побачення і вона вийшла з себе.
Але, розумієте, я почала помічати, те, що варто було з самого початку побачити – Таня не цілує і не голубить дитину, вона не хвалить Тарасика, та й одяг його, отак зблизька, на нього малий, тому дитина й не може швидко застібнутися. Таня не хороша мама, вона просто не любить свою дитину, не хоче їй допомагати, не хоче себе обтяжувати нею.
Може, то у неї через розлучення з його батьком? Думаю, що чоловіки мають розуміти, що треба про своїх дітей дбати, навіть, якщо вони залишилися з матерями. Може, ці діти з нетерпінням вас чекають, подумайте про це.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота