fbpx

— Мені усе це не потрібне, – сказала невістка при зустрічі, – Мені сорок! Сорок, а не вісімдесят. Що ти пропонуєш? Забути про себе. Я ще молода і приваблива. Я жити хочу. Він – твій брат. Твоя родина. От ти його і забирай

Ні брат, ні його дружина на дзвінки не відповідали. Ольга місця собі не знаходила: раніше такого не було. Звісно, після того що з братом сталось, розмовляв він ледь-ледь, але за допомогою відеозв’язку Ольга “говорила” з ним кожного дня. А це – п’ятий день тиші. Не довго думаючи, зібрала найнеобхідніше і купивши квиток на найближчий рейс поїхала до свого Дмитра.

І чого він від рідного дому так далеко оселився, думалось дорогою. Чужим – чужина, ні милих душі гір, ні сосен, що п’ють світанки на схилах. Ще коли Дмитро був молодим, направили його до місцевого колгоспу головним інженером. Так і залишився він у тому селі, тепер уже фермером. Кажуть, найуспішніший в районі.

З жінкою мають двох донечок. Балував, як тільки міг своїх дівчаток. Вже хто-хто, а вони по закордонних курортах грілись скільки душа бажала.

Казка для всіх тривала доки не зліг Дмитро. Кілька днів телефонуючи сестрі все скаржився на самопочуття. А одного дня його дружина Алла подзвонила вся в сльозах: «Олю приїзди. Кажуть, ще встигнеш з ним попрощатись. Надії немає».

Вона тоді летіла, як ось зараз, втираючи сльози і молячи Бога, аби лиш залишив брата на цьому світі. Але її братик так просто не здавався. Довго ходив межею між тим і цим світом, але повернувся до них. Переміг. Уже не міг, як слід говорити, рука і нога його не слухали, але він залишився на цьому світі.

– Бережіть його, – сказав сивочолий професор, – він борець, але на цьому світі дивом залишився. Тепер, мов дитя мале, мусить бути під постійним наглядом.

Коли ж Ольга нарешті приїхала до братового двору побачила ясно – немає тут порядку без його нагляду. Ходила з годину довкола дому стукаючи в усі вікна – нікого не було, ніхто не відчиняв. Подалась до сусідки запитати де господарі, але та нічого не знала. З Аллою вони не спілкуються уже давно, та й ніколи їй у чужі двори зазирати. Наважилась. Вийняла ключ з таємного сховку, який добре знала і відчинила двері. Порожньо. Жодної живої душі.

Геть нічого не розуміючи побігла до сільської ради. Хтось та й повинен знати де вся родина ділась і чому не відповідають на дзвінки.

— Шукайте, пане старосто, де ділись. П’ять днів телефони не відповідають, хтось мусить бодай щось знати.

Обдзвонивши усіх кого міг староста повідомив, що Аллу відвезли з доньками в столичний аеропорт. Поїхали до Єгипту на десять днів.

А от коли сестра запитала де ж її брат, той лиш руками розвів. Подались знов до братової господи вже вдвох. Обійшли увесь дім – порожньо. Ольга не знала, що й думати. Вийшла на вулицю і знесилено сіла на лаву. Сльози котились градом. Як же ж так? От де ж він? Поглянула на двері літньої кухні і аж підскочила – не замкнено. Там було не замкнено!

Двері відчинили разом. Зайти одразу не змогли, лиш прикривши носа хустинкою переступили поріг. Там був Дмитро. Один. Поруч якісь пакети пляшки пластикові і тарілки. А ще, купа мурашок і мух.

Староста Ольгу ледь не на руках виніс. Не кожному дано спокійно відреагувати. Викликали всі відповідні служби. Дмитра врятували таки.

Після виписки сестра забрала брата до себе. Виявилось, що Алла домовилась з місцевою панянкою, що та годуватиме і доглядатиме її чоловіка, доки вони з дітьми грітиметься під сонечком Єгипту. Гроші дала наперед. Ну а та пішла святкувати таку рідкісну удачу. Що вона там кому обіцяла – вже було не важливим. А Дмитро сам лишився. Добре, що вода і печиво поруч були.

— Мені усе це не потрібне, – сказала невістка при зустрічі, – Мені сорок! Сорок, а не вісімдесят. Що ти пропонуєш? Забути про себе. Я ще молода і приваблива. Я жити хочу. Він – твій брат. Твоя родина. От ти його і забирай.

Нічого із колишньої господи Дмитра не залишилось. Алла все спродала, кажуть, навіть покупця на двометровий паркан знайшла. Переказували заміж вийшла. Хороший у неї чоловік і при грошах. До неї і донечок прекрасно ставиться. Живуть щасливо.

А Ольга береже свого братика, як зіницю ока. Щодня бачу їх: гуляють нашою вулицею. Про щось розмовляють. Не знаю, як Ольга його розуміє, але вони постійно щось обговорюють.

Алла з доньками тут ніколи не з’являлась. Дмитро для неї далеке минуле.

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

 

You cannot copy content of this page