fbpx
Дозвілля
Мені в машину підкинули немовля

Я – Марина, коли це сталося, мені було 38 років. Колись я була одружена, але розлучилася. Чоловік пішов від мене, тому що я не змогла нaрoдити йому дитину. Я довго горювала, а потім абстрагувалися і стала жити для себе. В голові були думки про усиновлення дитини з дитячого будинку, а ось думок про нове заміжжя точно не було, не хотіла я більше нікому догоджати.

Я працювала на хорошій посаді, отримувала непогану зарплату, у мене новенький червонуватий автомобіль з салону, який я дуже люблю і бережу. Цим осіннім ранком я вийшла на парковку, щоб їхати на роботу. Завела свою машинку і вирішила помити двірниками переднє скло, але, як виявилося, рідина в бачку закінчилася. Мені довелося йти додому, щоб взяти пляшку, з якої потрібно додати рідину в бачок під капотом (так, так, я вмію це робити сама!).

Глушити автомобіль я не стала, я ж швидко, нехай прогріється, ночі то вже холодні. Збігала додому, залила “омивайку” і поїхала. Я вже їхала по центральному проспекту, вірніше стояла там в пробці, як раптом почула дивні звуки. Спочатку я подумала, що це в пісні, що грає по радіо, але потім зрозуміла, що на задньому сидінні моєї машини плаче дитина …

На світлофорі, при повній зупинці, я повернулася назад, але нічого не побачила. Тільки після того, як я всім тулубом вивернулася назад, я помітила немовляти в тонкій ковдрочці прямо за водійським сидінням на килимку.

Мене охопила паніка. Зупинитися і припаркуватися відразу я не могла при трьохсмуговому русі. Довелося перебудовуватися вправо, влізаючи між машин. Опинившись в правій смузі, я стала чекати найближчий з’їзд в якесь подвір’я, щоб швидше припаркуватися і заспокоїти малюка, він вже надривався від крuку.

Коли я нарешті знайшла місце для парковки, мене всю аж колотило. В голові крутилося питання: хто міг покласти мені в машину цю дитину? Коли це сталося, я відразу зрозуміла: поки я ходила за “омивайкою” …

Це була дівчинка. З нею на руках я кинулася в найближчий магазин, щоб купити хоча б памперс, так як розуміла, що плаче вона перш за все від дискомфорту … а може і від голоду, але спочатку памперс!

На моє щастя, я побачила на протилежному боці вулиці магазин дитячих товарів і помчала туди через підземний перехід. Дівчинка кричала, люди оберталися, вважаючи мене непутньою матусею. У магазині я швидко нахапала памперсів, пелюшок, дитячу суміш і пляшечку з соскою.

Продавець дозволила мені переодягнути дитину прямо на столі біля каси, попутно я розповідала їй про те, що трапилося. Жаліслива дівчина принесла з службового приміщення кип’яченої теплої води і допомогла мені розвести суміш. Переодягнена і сита дівчинка швидко заснула. Вона була така гарненька … Покупців в таку ранню годину в дитячому магазині не було і ми з продавцем Іриною милувалися на дитину.

– Судячи з розміру, вона прям новонароджена …

– Ірина, Вам видніше, я так взагалі перший раз, можна сказати, таку дитину в руках тримаю, своїх у мене немає … Так, чого це я стою? Треба терміново відпроситися з роботи і дзвонити в поліцію …

Не буду розповідати про приїзд поліції і слідство, скажу тільки, що батьками цієї дівчинки виявилися люди з мого району. Не aлкoгoліки, а просто молоденькі і безвідповідальні: ну, не потрібен їм був малюк і все. Вісімнадцятирічна матуся і на обліку то не стояла, і нарoджувала вдома, в орендованій квартирі. Вони двоє приїжджі, з якогось села, вчаться у нас в місті. Батько поніс новонароджену дочку, щоб де-небудь залишити, але пошкодував, осінь, холодно, тому і підкинув у заведену машину, щоб не зaмeрзлa.

Батьків цих судили, а дівчинку я удочерила. Мені здалося, що не просто так вона опинилася в моїй машині, так ми, дві самотності, знайшли один одного. Зараз моїй Мілані вже п’ять років, вона дуже розумна і красива дівчинка. Ми щасливі разом!