Я ж прошу символічну суму, ти б на няньку в рази більше витратила, – казала мені рідна мати.
Я не мала куди дітися, бо троє дітей, чоловік з хати попросив, а жили ми в хаті свекрухи, а та й слова не сказала, що онуків своїх не вижене. Думала, що нова невістка її озолотить.
І тут я пішла до мами, вона в мене бідова, завжди така була, відзначалася хіба любов’ю до гульок і співів, оце вона любила. Тому мене й ніхто не сприймав за добру дівчину, бо ж мати он яка. А тепер така мати, яка мені світ зав’язала ще хоче аби я їй гроші платила, бо вона за онуками глядітиме?
Але мені нікуди було дітися і я погодилася. Вчинок матері на роки запав мені в серце. Я висилала гроші на прожиття і матері за послуги, вона брала мало, я ж знаю, яка була зарплата, то двісті євро в місяць не такі вже й великі гроші. Але ж сам факт, розумієте?
Але Бог мені поміг і роботу добру знайти і дітям заробити на навчання та гідне життя. Всіх я заміж видала і про себе не забула. Матері я була вдячна за те, що гляділа дітей, вона й гуляти перестала, бо на ній була відповідальність.
Але з нею жити я не лишалася, вона собі в селі в тій старій хаті, де й жила, а я в місті з дітьми.
Вважала, що тепер я в їхній родині маю зайняти почесне звання матері і бабусі.
Я любила запросити всіх дітей на недільні вареники. То єдиний мій спогад з дитинства, який я люблю: мама й бабуся ліплять вареники і я мала з тіста теж роблю вареник. Вони мене хвалять, а між собою кажуть – котові дамо. А мене аж гордість розпирає, що мій вареник буде хтось їсти.
Вже була старшою, то завжди дивувалася, чого тісто таке сіре та й вареники завжди з картоплею і цибулею. Яке для мене було відкриття, що вареники можуть бути з самого сиру! У нас тільки на великі свята міг бути сир і картопля за начинку, але самий сир – ніколи.
А зараз я ліплю усякі і всім різні: дітям з вишнями і яблуками, дітям і з сиром, і з картоплею та м’ясом, пельмені.
І на одних таких посиденьках діти й почали згадувати, як бабуся так само продовжувала традицію і вони їли завжди вареники з сиром.
Бабуся купувала сир і масло домашнє, або сметану і ми збивали кожен по черзі її на масло. Яке то все було смачне.
– Ще би, на мої гроші купувала, відказала я.
– Чого ж, мамо, вона завжди нам мала, що дати з собою, навіть, коли ти переставала багато передавати, бо купувала квартиру. Бабуся зі своїх давала.
– Я їй їх платила.
– То й що? Але вона витрачала їх на нас.
І тепер мені на душі не дуже спокійно. Я б матері й так давала гроші на дітей, щоб вона їм щось купувала, чому вона саме захотіла мати від мене зарплату? Ось на це я тримаю на неї око. Як би ви мені пояснили таку поведінку?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
