Квартирне питання дуже важливе у момент створення нової сім’ї. Адже якщо є нерухомість, свій дах над головою, жінка не переживатиме про те, що їй доведеться з дітьми поневірятися по орендованих квартирах.
Погано бути без свого куточку. Це породжує невпевненість, адже ти ніколи не знаєш, що чекає на тебе попереду. А якщо господарка раптово захоче продати квартиру? А якщо їй щось не сподобається? А чи не будуть проти господарі квартири дітей?
Я була старшою дитиною у багатодітній сім’ї. Мені доводилося не тільки няньчити братів і сестер, але й справлятися з усіма домашніми обов’язками. Тому для мене чистий кайф сісти та почитати книгу на самоті.
Ще в дитинстві я мала мету вивчитися і влаштуватися на хорошу роботу. Мої батьки не підтримували мене, адже не хотіли, щоб я полетіла із сімейного гнізда. Хто ж тоді няньчити молодших буде? Але в мене була мета, і я впевнено до неї рухалася.
Я закінчила школу з відзнакою та вступила до інституту. Окрім навчання мене нічого не цікавило. Мої подруги не розуміли мене, чому я не ходжу з ними на дискотеки. Однак мені в компанії книг було цікавіше. Після отримання диплому я стажувалась за кордоном, а по приїзді мене запросили у солідну фірму, де я вже за рік отримала підвищення.
Там я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ми з ним були дуже і дуже різні, але, як відомо, саме це і поєднує. Він був сином заможних батьків і все давалось йому легко. На фірмі усі були знайомі з його татом, тож для нього робота була такою собі розвагою. Я ж працювала і вдень і вночі, аби отримати те що він мав тільки тому, що син свого татка.
Ми одружились, жили у його квартирі. Скажу одразу – в декрет я не ходила. Уже через два тижні після появи дитини вийшла на роботу. До малого найняла няню. Я не могла “випасти” з процесу роботи. Я знала чого хочу і йшла до того.
Цьогоріч я дізналась, що при надії. Чоловік зрадів несказанно. Я одразу сказала, що далі жити в трикімнатній квартирі уже з двома дітьми – неможливо. Запропонувала квартиру продати і доклавши наші заощадження, придбати будинок за містом. Чоловік одразу сказав категоричне “ні”. Навіть пояснювати нічого не став.
Що вам сказати? Виявилось, що ми проживаємо у квартирі його батьків. І все б нічого, але у нього ще ж і брат менший є, який ось-ось школу скінчить. Тобто, у майбутньому нас можуть “попросити” з нашого житла запросто.
Пропоную чоловіку аби він попросив у батьків, щоб вони переїхали в ту квартиру де ми живемо, а на нас переписали свій дім. Звісно, ми різницю віддамо. Фінанси дозволяють.
Але він проти. Не просто проти, а заборонив, навіть натякати їм на таке.
А як тепер мені? Двоє дітей і немає свого кутка? Живемо з милості і когось на гостині? Як мені ростити дітей, знаючи що ми по суті нічого не маємо?
Головна картинка – pexels.
