Коли моя Ліля вийшла заміж, то я була рада за неї, хай молода була, всього двадцять, зате хлопець був дуже порядним і працьовитим. Йому було двадцять п’ять, але він вже мав власну машину, на яку зароби сам. Значить і на родину заробить.
І почали вони жити, як усі – вона з дитиною, а він на заробітках. Дуже вже Тарас хотів свою квартиру мати і казав, що поки сили має, то заробить.
Він дуже тяжко працював, повірте, я розумію, що за три роки на квартиру з ремонтом не заробиш, пінне попиваючи та насіння лузаючи.
А він приїхав навіть раніше, хотів Лілі сюрприз зробити.
Як він все вияснив я вже не знаю, але я зазвичай приїжджаю до них, коли він приїжджає, я привожу добренького з села. Він дуже мої вареники любить і голубці, то я й везу. А тут мовчанка, хоч він мені й написав, що їде.
Я тоді вже сама до доньки телефоную, що там у них, бо не хочу як сніг на голову звалитися, а вона не бере трубку. Я два дні телефонувала, а далі вже й до Тараса, а він і каже, що моя донька пішла від нього.
Ми з чоловіком приїхали і те, що почули, це взагалі на голову не налазило.
Ми її так не виховували.
Вона розповіла, що закохалася в якогось чоловіка і вони зустрічалися, поки Тараса не було, а далі він сказав, що все розповість чоловікові, якщо вона його не буде слухати та виконувати його забаганки.
Для нас з чоловіком це була несподіванка ми не знали, що й казати і тільки просили аби давав нам бачитися з онуком.
– Так, ви хороші дідусь і бабуся, я нікуди вже не поїду, буду туту. А ви можете приїжджати.
Донька нарешті мені зателефонувала. Я просила її вернутися і ми все забудемо, але вона не хотіла.
Казала, що у неї буде нове життя.
Тарас купив квартиру, все обладнав в ній, онук росте, вже в школу ходить і я приїжджаю час від часу аби допомогти в школу відвести і привести.
І нарешті Тарас сказав, що одружується, познайомив нас з Інною, вона теж має сина, майже однолітки діти.
Вона добре до нас ставиться і не заперечує, що я час від часу приїжджаю, я дуже хочу аби все у них склалося і сама Інна теж старається, я це бачу. У них гарні стосунки з моїм онуком. Дитина тягнеться до неї, хоче бути й на колінах у неї, хоче обіймів, цілунку на ніч і казки.
Я дивлюся на них і розумію, яка б щаслива була моя донька у своїй просторій квартирі, з гарним ремонтом, гарним чоловіком і чудовим сином. Але вона це все втратила і через що? Чи вартувало воно того? Я навіть не знаю, де вона зараз, бо вона то в одній країні, то в іншій. Все себе шукає, каже то йогою займається, то ще чимось аби стати щасливою.
Але я думаю, що вона не матиме того спокою і щастя, бо вона покинула свою дитину. Я вже не кажу про Тараса, бо можна чоловіка розлюбити, можна. Але свою дитину?
Як би я її не шпетила в думках. Але я би її обійняла і не відпускала б від свого серця, лиш би вона вернулася.
Може, вона так далеко аби не бачити, як її син без неї росте та серце своє не тривожити? Думає, що з чесною жінкою, чесною мамою у нього буде краще життя? Я в цьому дуже сумніваюся, а ви що думаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
