Я познайомилася з Андрієм у школі, він старшокласник, а я на два роки молодша, закохалася з першого ж погляду. Караулила його під школою, ходила тією ж дорогою, що й він, записалася на легку атлетику, бо там займався він. І таки добилася свого – ми почали зустрічатися.
Я була така щаслива, що й не передати словами, особливо, коли на випускний він прийшов зі мною.
І ось тут на шляху нашого кохання почали ставати перепони: Андрій не вступив в інститут і його мали забрати на службу.
– Я тобі обіцяю, що вернуся і ми одружимося, – казав він мені, а я вірила.
Ми писали один одному довжелезні листи, запевняли, що дочекаємося один одного. я нікуди не ходила гуляти. А моя подруга аж злилася:
– Тобі скільки – сто? Та ви ще не нагулялися і ніякого «довго і щасливо» у вас не буде!
– Це чому ж?, – взялася я в боки.
– Бо всі так кажуть! Перше кохання воно ж перше і все, далі буде інше почуття. А це так, наче любиш, любиш рожевий навіки, а потім гоп і вже чорний твій улюблений!
– Ти мені не подруга, раз моє кохання порівнюєш з такими дурницями!
І ось Андрій нарешті вернувся, ми почали говорити про одруження і вже моя мама не витримала:
– Слухай, ви обоє ще дуже молоді і я не планую з батьком вас на собі тягнути! Хочете зустрічатися – вперед. Але не весілля!
Я образилася і пішла в свою кімнату. Заснула з мокрою подушкою і сниться мені, що ми йдемо з Андрієм. А дорога між нами розходиться і ось я тримала його руку, а вже нема. я кличу, біжу за ним, а там лиш туман і нічого.
Невже віщий сон – подумала зранку.
Але ні сон, ні батьки, ні подруга, ні будь-що інше не стане між нами! Я вирішила серйозно з Андрієм поговорити, щоб таки одружитися. Ми вже вибрали собі дату весілля, вирішили, хто буде свідками і вже мали от-от подавати документи після мого дня народження.
І ось не просто мій день народження, а найважливіший день в моєму житті, а Андрія …нема. Я цілий день провела вдома. Телефонувала коханому на домашній. Але мені ніхто не відповідав. Йти до нього самій я не хотіла принципово.
Так минув тиждень і я була сама не своя, мама мене втішала і запевняла, що все на краще, але я не хотіла слухати.
Отак я опинилася зі своїми думками в парку, в тому самому місці, де мені снився сон з Андрієм. Попереду йшов він! Я кинулася до нього, але не могла наздогнати, я знала, що там можна зрізати через кущі і побігла навперейми коханому. І так з усього маху налетіла на дуже симпатичного хлопця. Ми обоє упали на траву, я намагалася встати і бігти далі. а потім подумала – а чого, адже цей хлопець набагато красивіший за Андрія і дивиться на мене так, як вже давно не дивився коханий, колишній коханий.
Ми сиділи на лавочці і розмовляли про все на світі, куди вступимо, які плани на життя…
Я не вийшла за нього заміж, як і не вийшла за багато інших хлопців, які мені подобалися. Я таки дочекалася чоловіка, який робив моє життя змістовнішим і кращим, це було зріле почуття і воно досі в моєму серці.
Своє перше кохання я не згадую, хіба хтось підніме таку тему. Тому сказати. що воно от зі мною все життя – я не можу. Я можу певно сказати, що мої думки про мою родину зі мною завжди, а не ось те перше і юнацьке.
А ви згадуєте перше кохання?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота