Мені завжди важко проходити повз ці великі ковані ворота. Дорогий мурований триметровий паркан не приховує недобудований дім, що височіє на зарослому бур’янами подвір’ї. Саме через цю хату я й залишилася сиротою при живих дітях.
Колись ми разом з чоловіком поїхали на заробітки за кордон. Жили ми на той час у старенькій хатинці на три кімнати. Ні умов нормальних, ні вбиральні. Дах завжди протікав.
Саме тоді люди почали їздити на роботу за кордон. У нашому селі як гриби після дощу з’являлися нові розкішні будинки. Тож і ми з чоловіком подалися до іншої країни, аби заробити достатні гроші, щоб покращити наші житлові умови.
Однак, чужина не скріпила нашу родину. Спочатку ми були в Польщі на полях. Мій Максим їхати з самого початку не дуже хотів, а коли ми стали до важкої роботи, то й зовсім зі мною балакати перестав.
Одного дня він зібрався і поїхав додому в Україну. Я вже тоді зрозуміла, що з таким чоловіком не буде мені нормального життя. Та він сам і сам не мав бажання бути разом.
Швидко він зійшовся з іншою жінкою і виїхав з нашого села геть. Не спинили його наші діти, які на той час навчалися у школі. навіть не соромився, коли приїхав із тією жінкою речі свої забирати. Не подумав, з ким дівчатка будуть.
Добре, що моя мама до них приходила, готувала їсти, слідкувала, аби все в них було добре. А я все так же була на заробітках, бо ж мусила забезпечувати їх, тато про доньок геть забув.
Першою вийшла заміж моя менша донька. Валерія навчатися ніколи не любила, основною її мрією була велика і дружна родина.
На той час я була в Італії і була рада тому що за меншою донькою тепер наглядає старша.
Ми поговорили зятем і вирішили будувати дім замість нашої старенької хати. Щомісяця я передавала всю свою зарплатню, а зять і донька звітували про виконану роботу. За чотири роки на подвір’ї виросла двоповерхова коробка нашого майбутнього дому. Зять поставив дорогі ворота, змурував високий паркан.
Менша донька уже тоді пішла навчатися, тож господинею на моєму подвір’ї залишилася старша. Напевне, ми так і будували б собі той дім, доки не довели б його до ума, та надумала моя менша донька виходити заміж.
Одного разу вона приїхала додому зі своїм кавалером. Показувала йому будову, розповідала що де буде. Старша сестра ходила разом із ними.
Спочатку, все ніби було добре, аж поки менша моя донька не сказала, що другий поверх буде належати молодій сім’ї, тобто їй і її майбутньому чоловіку.
— Ага, розмріялася, сестричко! – засміялася старша, – тут будуть жити наші діти. Ми для них це все й будуємо.
Слово за слово зійшлися сестри не на жарт. Виявилося, що менша донька хотіла жити в новому домі, а старша думала що будує його для себе і для чоловіка. Навіть мені у тій хаті, як виявилося місця не було:
— Ми мамі зробимо ремонт у нашій старій хатині. Хочеш, – каже старша моя донька меншій, – то ставайте зі своїм чоловіком трудітся, будуйте також хату, як ми збудували. А то прийдуть на все готове у наш дім. Розмріялися.
Я не очікувала такого почути бо думала, що та хата будується для всієї моєї сім’ї. Я заробляла на неї гроші тож очікувала саме в тих стінах постаріти а не повертатися в свою стареньку маленьку хатину. Однак, старша моя донька бачила тільки себе господинею в тому домі, бо вона з чоловіком так важко працювала на цій будові.
Мусила я нагадати що гроші йдуть з моєї кишені, тож буде так, як я скажу.
— Ну то добудовуй цей дім сама, – заявила мені донька. – ми біля нього не для того стільки трудилися, аби хтось прийшов на все готове. Ми поїдемо і заробимо собі на нову хату. Побудуємося навіть краще ніж отут.
Так і не закінчилася та будова й досі. Я все ще працюю в Італії, приїжджаю додому на кілька тижнів. Робітників зараз і не знайти потрібних, колишня моя маленька хатинка геть розсунулася. А чоловік меншої доньки в селі жити не захотів, вони з донькою орендують квартиру у місті.
Приїжджаю в село я до своєї сестри. Проходжу повз свою недобудовану хату і сльози мені на очі. Вже й не знаю, чи потрібна мені двоповерхова хата, чи вартує воно того, аби вкладати стільки грошей у ті стіни. У нас в селі продаються дуже гарні будинки і коштують вони значно дешевше, ніж те стільки мені доведеться ще вкласти у цей дім.
Нині я сирота при живих дітях. Старша моя доня нині за кордоном, заробляє гроші на власну хату. Зі мною розмовляти не хоче, як і зі своєю меншою сестрою. Бачите, вона дуже ображена за те, як ми з нею повелися.
Менша донька також має на мене жаль, бо ж я виходить що нині їй нічим не допомагаю. хоч і заробляю гарні гроші. Скільки я не пояснювала, що мушу собі на итло зібрати. вона того не розуміє. Воліє взагалі зі мною не розмовляти.
Аля скажіть, хіба я вчинила не справедливо? Мусила віддати ту хату старшій донці тільки тому, що вона її будувала?
Головна картинка ілюстративна.
