fbpx
Історії з життя
Мій батько завжди вважав, що місце жінки на кухні. Скільки себе пам’ятаю, він не обтяжував себе навіть нарізкою хліба. Найменшу його потребу повинна була виконувати мама. І брата мого батько виховав абсолютно таким же

Мій батько завжди вважав, що місце жінки на кухні. Скільки себе пам’ятаю, він не обтяжував себе навіть нарізкою хліба. Найменшу його потребу повинна була виконувати мама. І брата мого батько виховав абсолютно таким же.

Я, дивлячись на завжди втомлену маму, зареклася бути такою безсловесною обслугою, і навідріз відмовилася танцювати під батьківську дудку. В нашій родині вважалося нормальним, якщо брат будив мене в суботу о шостій ранку і посилав мене на кухню налити йому чаю, супроводжуючи це все аргументом:

– Це не чоловіча справа. Для цього в будинку є ти і мама.

Те, що мама працювала нарівні з татом, брата абсолютно не бентежило. Жінка? Значить повинна. Я намагалася брикатися і відмовлятися, але тоді брат йшов будити маму, і я, заради кількох годин маминого відпочинку, виконувала братову забаганку. Батько знав, що я не змирилася зі «своєю жіночою долею», тому коли мені виповнилось 18, він виставив з дому «непутящу доню».

Я влаштувалася на роботу, вийшла заміж. Батьки зрідка приїжджали до мене в гості. Їздили вони до тих пір, поки батько не застав мого чоловіка за миттям посуду. Тато запитав де ж його донька знайшла такого оленя, чоловік не змовчав, слово за слово – вони висловили усе, що думали одне про одного. Батько до нас більше не приїжджав, заборонивши з’являтися в рідній домівці. Я зітхнула з полегшенням. З мамою ми бачилися на нейтральній території.

Так і пройшли останні 20 років: за цей час я жодного разу не бачила свого батька, він просто викреслив мене зі свого життя. Коли батьки вийшли на пенсію, мамина доля не змінилась. Людина на пенсії повинна відпочивати, а мама з ранку до вечора обходила сина і чоловіка. Не знаю, як тато примудрився одружитися на мамі. І якщо батькові пощастило знайти жінку, що беззаперечно прийняла його вимоги, то братові з жінками зовсім не пощастило: ніхто не хотів терпіти його панські замашки. Так він і жив з батьками, але ж йшов йому п’ятий десяток.

Про те, що мама занедужала і злягла, я дізналася не одразу. Батько не пускав на поріг квартири, щоб її провідати. Гаразд – мене, але він не пустив навіть мого сина, що недавно повернувся зі служби і хотів побачити бабусю. Мами не стало за два місяці.

Як не дивно, провести її в останню путь мене запросили. На поминках батько виголосив промову, яку я запам’ятаю до кінця своїх днів:

– Доню! Твоя мама до останнього виконувала свій обов’язок. Тепер твоя черга! Ти не повинна залишати нас напризволяще, адже ми твоя родина. Я вже у тому віці коли мені потрібен цілодобовий нагляд, тому ти залишишся з нами.

Я слухала батька і по моїх щоках котилися сльози. Він просто бездушний, чи прикидається? Узявши речі і недослухавши того усього я раз і назавжди залишила ту квартиру.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page