Мій батько завжди вважав, що місце жінки на кухні. Скільки себе пам’ятаю, він не обтяжував себе навіть нарізкою хліба. Найменшу його потребу повинна була виконувати мама. І брата мого батько виховав абсолютно таким же.
Я, дивлячись на завжди втомлену маму, зареклася бути такою безсловесною обслугою, і навідріз відмовилася танцювати під батьківську дудку. В нашій родині вважалося нормальним, якщо брат будив мене в суботу о шостій ранку і посилав мене на кухню налити йому чаю, супроводжуючи це все аргументом:
– Це не чоловіча справа. Для цього в будинку є ти і мама.
Те, що мама працювала нарівні з татом, брата абсолютно не бентежило. Жінка? Значить повинна. Я намагалася брикатися і відмовлятися, але тоді брат йшов будити маму, і я, заради кількох годин маминого відпочинку, виконувала братову забаганку. Батько знав, що я не змирилася зі «своєю жіночою долею», тому коли мені виповнилось 18, він виставив з дому «непутящу доню».
Я влаштувалася на роботу, вийшла заміж. Батьки зрідка приїжджали до мене в гості. Їздили вони до тих пір, поки батько не застав мого чоловіка за миттям посуду. Тато запитав де ж його донька знайшла такого оленя, чоловік не змовчав, слово за слово – вони висловили усе, що думали одне про одного. Батько до нас більше не приїжджав, заборонивши з’являтися в рідній домівці. Я зітхнула з полегшенням. З мамою ми бачилися на нейтральній території.
Так і пройшли останні 20 років: за цей час я жодного разу не бачила свого батька, він просто викреслив мене зі свого життя. Коли батьки вийшли на пенсію, мамина доля не змінилась. Людина на пенсії повинна відпочивати, а мама з ранку до вечора обходила сина і чоловіка. Не знаю, як тато примудрився одружитися на мамі. І якщо батькові пощастило знайти жінку, що беззаперечно прийняла його вимоги, то братові з жінками зовсім не пощастило: ніхто не хотів терпіти його панські замашки. Так він і жив з батьками, але ж йшов йому п’ятий десяток.
Про те, що мама занедужала і злягла, я дізналася не одразу. Батько не пускав на поріг квартири, щоб її провідати. Гаразд – мене, але він не пустив навіть мого сина, що недавно повернувся зі служби і хотів побачити бабусю. Мами не стало за два місяці.
Як не дивно, провести її в останню путь мене запросили. На поминках батько виголосив промову, яку я запам’ятаю до кінця своїх днів:
– Доню! Твоя мама до останнього виконувала свій обов’язок. Тепер твоя черга! Ти не повинна залишати нас напризволяще, адже ми твоя родина. Я вже у тому віці коли мені потрібен цілодобовий нагляд, тому ти залишишся з нами.
Я слухала батька і по моїх щоках котилися сльози. Він просто бездушний, чи прикидається? Узявши речі і недослухавши того усього я раз і назавжди залишила ту квартиру.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
