Все надіялася, що ще трішечки і все буде добре чоловік приїде назавжди додому. Тому старалася з розумом вкласти його гроші, а саме в нерухомість – купила дві квартири в обласному центрі і здавала їх в оренду, наш будинок в селі відремонтувала і вже писала Юрію аби їхав додому, бо у нас все вже чудово.
Але Софійка раптом захотіла виходити заміж, тому він мав ще на рік залишитися аби влаштувати доньці грандіозне весілля.
Проте, діло не закінчилося одним весіллям, бо далі з’явився наш перший онук, а чоловік покинув нашу доню і прийшлося ще на онука заробляти.
Софія не покинула надії знайти своє кохання, тому через пару років вийшла заміж і ми вже втішилися, що на цей раз все буде добре. Ми подарували молодятам і квартиру, і машину, тому чоловік ще мусив працювати за кордоном.
Далі з’явився ще один онук і мій чоловік сказав, що йому вже рукою подати до офіційної пенсії, тому він буде виробляти папери.
Отак все життя я прочекала на чоловіка, фактично жила без нього. Але мені розрадою була моя дитина, без якої я собі життя не уявляла, як і без онуків.
Але, видно, нам щастило в грошах, але не щастило в любові. Й другий чоловік покинув Софійку і вона вже більше заміж не виходила. Сама виховувала синів, вірніше, з допомогою діда.
А хлопці, то є хлопці – то велосипеди хочуть, то квадроцикли, то машини. А Софія їм не відмовляє, бо ж не з її кишені йдуть гроші.
– Юрку, їдь вже додому, – кажу я йому, – Хлопці геть від рук відбилися, може, ти їм якось поясниш.
– Галю, тут таке діло, – каже мені він, – Я давно тут живу з іншою жінкою. А чого ти сподівалася? Все життя чекати, коли ви там грошей наїстеся? Я не приїду!
Я не знала вже де я і що я. Світ перевернувся. Все життя прочекати чоловіка і на п’ятдесяту таке мати! Донька мене втішала і питала чи тато буде нам і далі висилати гроші, але я вже нічого не хотіла.
А далі почалося щось таке, що я й не можу сказати, що то було! Ми були змушені продати одну квартиру, бо старший мій онуки пристрастився до ігор і дуже багато треба було віддати грошей. Стали вони жити в одній квартирі, але ж заробляти ніхто не вміє і не хоче. Юрко хоч і висилав, але дуже потрохи грошей, так аби ніхто з торбами по світу не пішов.
А хлопці ж уже великі і хочуть дівчат мати, а куди приведуть. Таке вже між ними було, що Софійка не витримала і сказала, що продасть квартиру і між ними розділить, щоб кожен собі купив однокімнатну. І що ви думаєте? Старший знову за своє і всі гроші спустив, а молодший купив однокімнатну, але нікого туди не пускає жити.
Тепер вони живуть в мене і я не маю спокою! Вони хочуть по-іншому жити в селі, щось з себе ставити. Та ви вже сядьте каменем, бо нема вже гонору!
Просила Юрка забрати старшого до себе на роботу, але той був категоричним:
– Щоб він і мені тут таке влаштовував? Це ти їх так виховала і тепер з тим давай раду. Я робив все, що ти мені казала. а тепер ще й маю виправляти?
Донька моя ніде не працює, бо каже, що в селі нема роботи, а на мою зарплату фельдшерки не дуже й кудись розгонишся. Хата велика і потребує теж великих грошей, бо щоб її опалити взимку, то я борги маю цілий рік. Софія каже аби ми хату продали і купили в місті дві квартири: нам з нею і онукові. Але я не хочу, бо знову буде те саме.
– Мамо, цю хату неможливо утримувати. Вона всі гроші жере, а хочеш, то ми тобі купимо маленьку в сусідів і будеш там жити, раз ти того села так хочеш.
І отак я дожилася з тими заробітками і з тими дітьми. Я не розумію, де я схибила? Чому все так вийшло?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
