fbpx

Мій чоловік вже три роки ніде не працює, він настільки розслабився після того, як видав заміж нашу доньку, що я не впізнаю людину, яка поруч зі мною і не хочу з цим незнайомцем жити остаток життя

Мій чоловік Ярослав більше двадцяти років працював по заробітках, він утримував нас з донькою, за цей час купив квартиру і нам, і доньці. я вважала його прикладом для інших чоловіків і не раз хвалилася ним перед подругами, які самі тягли чоловіків на своїх плечах.

Я теж не сиділа без діла, бо працювала косметологом і втілювала своє розуміння життя, в якому я красива жінка, мій чоловік заробляє гроші, а донька живе своїм життям. Тим, хто захоче мені заперечити, то я просто не повірю, що ви не мрієте хоч раз в тиждень відвідати косметолога, зробити маску чи обгортання, піти на масаж. Не повірю, що ви скривите носа і скажете, що ніколи такого б не хотіли. А я це все мала і планувала мати.

І ось чоловік вернувся з заробіток чотири роки тому, ми якраз видавали заміж доньку. Святкування було просто грандіозне і чоловік не скупився єдиній дитині ні на що, що вона хотіла – те й мала. Молодята пішли жити в нову квартиру повністю обладнану, а чоловік залишився вдома, як я думала, на кілька місяців.

Але минув рік і чоловік просто перестав говорити про те, що він планує робити далі. Розумієте, йому тільки п’ятдесят два роки, пенсії державної він точно не матиме, тому має собі забезпечити якусь фінансову подушку. Я добре знаю скільки у нього грошей, бо я тим всім опікуюся. Частина стоїть на депозиті, а частина вдома. І ось та купка почала танути. Чоловік раптом впав в дитинство і купив собі велетенський монітор, колонки, навушники, приставку, цілими днями сидить в квартирі і просто грає в ігри!

Я розумію, що людина хоче розслабитися, але він просто мене не помічає. Якщо нема нічого в холодильнику, то аж тоді до нього доходить, що мене немає вдома.

Я втомилася кожного дня займатися одним і тим самим – робота, магазин, кухня. Вибачте, але не для такого чоловіка я берегла свою красу стільки років!

А тепер він нікуди вже не може виїхати, а тут працювати не хоче, бо каже, що за такі копійки він не буде нічого робити.

– Ярославе, ти трохи отямся, – кажу я йому, – Грошей вже дуже мало, а ти й кроку не робиш для того аби заробити. Доки це все буде відбуватися?

– Добре, я завтра почну шукати роботу, – каже він.

І оте завтра вже не наступає який рік.

Я вирішила, що мені краще знімати квартиру і жити в своє задоволення, ніж тягнути на собі чоловіка, який взагалі не звертає уваги на те чи я є, чи мене нема. Я так і зробила.

Але тут же свекруха прибігла до мене з претензією, що я покинула чоловіка:

– Він вас все життя годував та одягав, а тепер ти отак з ним чиниш?

– Я з ним не розійшлася, якщо ви про це, і планую повернутися, якщо він візьметься за голову, бо так далі я з ним жити не планую!

І знаєте, що свекруха замість того аби якось переконати Ярослава взятися за голову, бігає до нього та готує їсти і прибирає, ще й на мене жаліється!

Чотири роки я його фактично годую просто так, піклуюся про нього, а він просто приймає все як належне. Та чекайте, мені теж хочеться за щось чоловіка годувати – бодай хай на букет квітів заробить і вже я буду щаслива. А то старайся і старайся, а він і далі нічого не розуміє, бо мама прибігла йому ніс витерти, а то вже дорослий чоловік!

З цими всіма переживаннями в мене аж краса зіяла! А ви знаєте скільки коштує все вернути назад в мої роки? Але це чогось нікого не хвилює.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page