fbpx
Історії з життя
Мій тато на дух її не переварював. Говорив, що не сприймає людей, які занадто часто сміються. Скаже «доброго ранку», і посмішка до вух. Прокоментує затримку зарплати і регоче. Посковзнеться на льоду, розбивши лоток яєць, знову посмішка. Тільки що тут смішного?

Нашу сусідку прозвали Еммануель. Легка, в шифонових сукнях навіть в мороз. Зверху шуба, а під нею майже марлівка і фіалки з жовтцями. Коротка недбала стрижка, укладена не те пальцями, не пилососом і величезні захоплені очі, ніби у бабки.

Вона була кілька разів заміжня і кожного разу щасливо. Працювала косметологом, продавщицею галантереї і вчителькою малювання. Постійно чимось захоплювалася. Освоювала по самовчителю фламенко, мистецтво каліграфії, щось валяла, вишивала, кромсала голкою картон, і відправляла африканським дітям посилки з м’якими іграшками.

Займалася всім по чуть-чуть і недовго. Сусіди крутили пальцями біля скроні, мовляв що з неї взяти, вітряна жінка. Безпечна, легковажна і недалека в тому числі. Недалека. Живе з котом і зламаним телевізором. Не дивиться новини і не в курсі пожежі в Утрехті, що знищила консерваторію.

Мій тато на дух її не переварював. Говорив, що не сприймає людей, які занадто часто сміються. Скаже «доброго ранку», і посмішка до вух. Прокоментує затримку зарплати і регоче. Посковзнеться на льоду, розбивши лоток яєць, знову посмішка. Тільки що тут смішного?

Жінки не брали її в своє коло. Підгинали губи і припиняли обговорювати відсутність моралі на Заході і якихось обивателів. Рецепт салату «пасажирський». Люстру з богемського скла, пилосос «Тайфун» і дагестанський килим нових блатних мешканців. Еммануель не дуже й прагнула потрапити в жіночу компанію. Вона постійно кудись поспішала: на чергове побачення, курси крою та шиття чи концерт групи «Вераси». Їй не було ніякого діла до пихатих матрон, що отоварюються на овочебазі.

У сусідки ніколи не траплялося нічого поганого, а у нас то крани текли, то хлопчаки скло розбивали, то півбудинку косив грип. Ми вірили, що в темному кутку сидить бабай, а якщо не будемо слухатися, то нас забере міліціонер чи Мара. Що життя несправедливе і багато чого потрібно терпіти. І тільки Еммануель завжди виглядала бадьорою, здоровою і веселою. У неї не існувало Мари і темних кутів. З міліціонерами вона крутила любов, грип лікувала червоним винцем, нічого не терпіла і ставилася до будь-яких подій, як до пригод.

Її секрет я дізналася набагато пізніше і щиро здивувалася. Жінка всього лише по-іншому ставилася до життя, і життя відповідало їй тим же. Адже як постелешь, так і поспиш, а як запряжеш, так і поїдеш. Вона не давала собі нудьгувати, не носила «футболку бідосі», проявляла допитливість і займалася тим, що до душі. Вона жила, а ми всі тільки готувалися жити. Вона чекала від майбутнього кайфу, а ми – труднощів. Кожен в результаті отримував своє.

Автор: Ірина Гoвoруха.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page