Мій зять – приймак. Він прийшов у нашу родину на все готове, навіть машина на якій він нині їздить і та наша. Про це, звісно, ніхто і ніколи йому не нагадував ні словом, ні поглядом. Але тиждень тому я стала свідком однієї ситуації і мовчати більше я наміру не маю.

Перший чоловік моєї доньки був прекрасною людиною. Юрко ні хвилини не сидів без діла, все в його руках. аж палало. Будь-що він у гроші переводив. Є такі люди. що й на порожньому місці розвернуться. Інші на життя жаліються. а він працює мов віл і все у нього до ладу. усе спориться в його руках.

Сам без роботи ніколи не сидів і онуку моєму вилежуватись не давав. Що б не робив – малого з собою бере і всьому, що сам уміє його навчає. У свої дванадцять мій онук і на тракторі їздив і з татом на рівні машину ремонтував і болгаркою і мотоблоком і мотокосою, усім умів користуватись.

В достатку ми усі жили завдяки зятю. Була й донька моя господинею за таким чоловіком. Він же все додому віз, ніс, тягнув. Корову тримали і кілька биків. десятеро поросят мали, але ні я ні донька не знали звідки то воно усе береться. Зять нас лиш корову подоїти пускав а далі вони все з онуком моїм робили.

Новина про те що зятя мого не стало була для нас мов грім серед неба ясного. Йому і сорока п’яти не було, заснув і вже не прокинувся. Ми всі довго не могли оговтатись. Якось ураз осиротіли, життя у нашому домі зупинилось, ми просто уявлення не мали, як будемо жити далі.

Довелось нам із донькою вчитись і від корови відчищати і дрова рубати і дізнаватись як то – городи садити та копати. Добре, що онук узяв на себе більшу частину роботи. Він весь у зятя покійного, такий же роботящий і розумний.

Три роки побула моя донька удовицею, а одного дня привела у дім наш нового чоловіка. Петра я знала давно, він був другом зятя мого покійного. Нічого не можу про нього сказати, ні хорошого, ні поганого. Звісно, до зятя мого першого йому далеко, видно, що й половини та людина не вміє. І якось усього йому вдосталь – не перетрудиться. Посадили город картоплі, бо йому більше не треба. Зять мій три садив, а зайву продавав, а цьому воно без потреби, каже, що на роботі зарплатня у нього більша ніж ото зиску з тої картоплі.

Поросят теж не тримає більше трьох. Каже, що на нашу родину і стільки вистачить, а падати біля них, бо раз у рік отримаєш кілька тисяч він не буде. Звісно, мені все це було дивно, але я розуміла, що всі на мого зятя покійного не можуть бути схожі, тому й мовчала.

Про те, що зять мій приймак і прийшов на все готове, ні я ні донька йому жодного разу не говорили. Жили ми собі тихо і спокійно, але стала я помічати дивні відносини між моїм другим зятем і онуком. Онук мій все частіше у кімнаті своїй став зачинятись і до господарки не йде. То цілими днями щось там крутить, робить, чи біля корови порається, а це сидить у кімнаті і все. То перший біжить зятю допомагати, а це і бровою не поведе, як той щось робити стане.

Вирішила я прослідкувати і ось, тиждень тому почула таке, що хоч стій, хоч падай. Саме вони удвох біля сараю порались, як зять мій почав вимовляти онуку, що той нічого не робить, а як робить, то не так. Сказав, що він його годує і без нього мій онук не мав би аж нічого. З його слів виходило, що не він до нас приймаком, а ми до його світлості на все готове прибули.

Звісно, я такого не витримала і вступилась за онука. Спитала, на чиєму ліжку зять мій спить і на чиїй машині їздить. Сказала, що якщо на те пішло, то все до чого він торкається належить моєму онуку по праву, а не йому. Попередила, що якщо ще раз почую такі слова, то піде “хазяїн” туди, звідки до нас із сумкою дорожньою і прийшов.

Тепер у нашому домі буря: я захистила онука, а донька моя несподівано на бік зятя стала:

— Син мій через рік піде навчатись, сім’ю свою заведе, я йому без потреби буду, мамо. Чого ти хочеш досягти, аби я розлучилась із Петром? Тобі було краще, як у домі чоловіка не було? Знаю я що вони між собою не миряться, але мовчу і ти мовчи. Ще рік вони під однією стріхою поживуть і все. Я мовчу, ти чого влізла?

От такої. Ще й я винна лишилась. Зять концерти ставити почав, що його у нашому домі не поважають і шматком хліба дорікають. Демонстративно мені ключі від авто віддав.

Ходять насуплені і донька і зять, обоє мене винною зробили.

А що я мала мовчати? Слухати ото все і мовчати? Не захистити дитини?

Хіба ж я не права, хіба не вірно вчинила?

01,02,2023

Головна картинка ілюстративна.