fbpx

Міла була не надто заможною, щоб не сказати бідною, аби ходити за вдяганками якщо не в бутіки, то бодай у пристойні магазини. Для неї доступними були тільки речі з вуличних базарів. Приятелька Машка ще радила секонд-хенд, мовляв, там можна нарити недорогі, але фірмові речі. Ось за такі вподобання Міла і не могла сприймати Машку як подругу, але інших у неї не було

Міла любила нові вдяганки, але не терпіла тривалих блукань базарними рядами. Особливо ж її бісила «ввічливість» торговок і їхня, з дозволу сказати, увага до покупця:

– Шукаєте сарафанчика? Сьогодні немає, але ви зайдіть через пару днів, зате подивіться –прекрасні брючки – просто на вас шиті! Вам не потрібно, тоді ось кофтинка, потрогайте, яка вона гарна до тiла буде…

Добре вихована Міла не могла навзаєм відповісти так, як би їй хотілося. Тож розверталася і мовчки ішла геть. Іноді кидала «ні, дякую», якщо дуже вже набридали.

Та при всіх своїх чеснотах Міла була не надто заможною, щоб не сказати бідною, аби ходити за вдяганками якщо не в бутіки, то бодай у пристойні магазини. Для неї доступними були тільки речі з вуличних базарів. Приятелька Машка ще радила секонд-хенд, мовляв, там можна нарити недорогі, але фірмові речі. Ось за такі вподобання Міла і не могла сприймати Машку як подругу, але інших у неї не було, а з цією щодня на роботі по вісім годин проводила, виходить, півжиття разом. Мусила якось пристосовуватися.

– Ось болерушечка – французька! – хвалилася в черговий раз приятелька. – Усього за 20 гривень хазяйка віддала! Казала, що це якийсь дуже крутий бренд, і вона коштує дорожче, а вже мені уступила як постійному клієнту. Я тут, правда, трохи вшила її, катишки побрила, і тут малюсіньку дірочку заштопала – зате фірма!

Міла кивала головою, навіть хвалила «вдалу» покупку Машки і делікатно відмовчувалася на пропозицію «звести її з хазяйкою по блату». Ще чого! Колупатиметься вона в горах отого лахміття! Доношуватиме хтозна після кого! Як мовиться, пані бідна, та гонорова!

– Ну ти, подруго, даєш! Отпад! Звідки такий прикид? – Машка із заздрістю поглядом обмацувала Мілу, торкатися не зважувалася, бо та не любила фамільярності. – Нічого подібного на нашій толкучкі я не бачила! І новйьо! Ти що, хахаля завела, звідки гроші?

Міла і справді аж сяяла. І новою ексклюзивною вдяганкою, і ще більше – від задоволення! Оце воно і є жіноче щастя! Витратити копійки, а виглядати на всі сто!

– Так, це з останньої колекції міланського дому мод «Гламур», – Міла ще загадково знизала плечима і чимшвидше подалася до свого комп’ютера. Там уже, мабуть, почалися свіжі розпродажі в інтернет-магазині «Шопінг».

Випадково надибавши цю рекламу, вона ще місяць тому уперше зважилася зробити віртуальну покупку. Ну хіба ж стримаєшся! Така сукня, як вона давно хотіла, – довга, на 100% з шовку! А ціна – 199 гривень! До того ж, якщо не підійде – можна вернути.

Перша покупка прийшла через тиждень. Кур’єр приніс до самісіньких дверей. Узяв гроші, віддав посилку. Просто люкс! Щоправда, сукенка пошита, вочевидь, десь у китайському підвалі, тканина трохи електризується, але то пусте – моделька ж гарна!

З наступної розпродажі вже вибрала дві кофтинки і сумочку. Ще не дочекавшись посилки, замовила спідничку, жилетку і навіть куртку. До зими далекувато, але ж з однієї пропозиції брати – можна зекономити на доставці. Літо збіжить – не зогледишся, зате гардеробчик на осінь вже буде новенький. Чобітки теж на базарі навіть дорожче буде, як сезон почнеться…

Словом, Міла і не підозрювала, що така шопоголiчка. Вона кайфувала, блукаючи незліченими сторінками інтернет-магазину, вибираючи фасончики, кольори, розміри і всього лиш клік – твоє!

Читайте також: Наpoджували подруги у одній лiкарні та ще й в один день. Марина вранці — хлопчика, Люська пізно ввечері — дівчинку. Село вирувало, як Буг у повінь. Балачки не вщухали довго. Що у Марини син од Івана, знали всі. А от хто батько Люсьчиної доньки? Звісно, не Іван — те й слiпому видно

– Вибачте, у нас сталися технічні збої, тому ваші замовлення прийдуть усі відразу, вже завтра, – ввічливо пояснила телефоном операторка із «Шопінгу». Міла порахувала вартість усіх замовлень – майже півтори тисячі виходить! Нічого, до наступної зарплати дотягне. Зате скільки обновок!

– З вас тисяча сімсот двадцять три гривні, – кур’єр простягнув квитанцію. – Нічого не знаю, моє діло обміняти оцю посилку на гроші. Ваше ж тут ім’я?

Міла вишкребла останні купюри, розрахувалася і з трепетом понесла у квартиру чималий пакунок…

– Господи! Ні-ні! Ну чорт! Не може бути! Ну де ж, де ж той caйт?!!! – Міла нервово клацала клавіатурою. «Абонент временно недоступен» – металевий голос у телефоні не залишив жодної надії…

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Марко ЦЬОМАК.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page