fbpx
Історії з життя
Мобільний озвався солов’їним співом. У мене аж ноги похололи від “щастя” – сестра. Знову чимось невдоволена, або має якусь супер нагальну справу заради якої я повинна покинути все і летіти казна-куди. Останнім часом я й відповідати не хочу, адже стопроцентово почне мені вимовляти за маму, яка живе поруч зі мною. Власне, через маму усе й почалось

Мобільний озвався солов’їним співом. У мене аж ноги похололи від “щастя” – сестра. Знову чимось невдоволена, або має якусь супер нагальну справу заради якої я повинна покинути все і летіти казна-куди. Останнім часом я й відповідати не хочу, адже стопроцентово почне мені вимовляти за маму, яка живе поруч зі мною. Власне, через маму усе й почалось.

— Маш, – чую в трубці без “привіт”, – А, як це розуміти? Чого ти мамі не допомагаєш город сапати? Я до неї дзвоню. а вона ледь дихає. «Стою, – каже, – на городі. Сонце, але ж треба, бо бур’яну виросло, що й світу білого не видно». Маш, ти ж казала, що там чисто. Як це розуміти? Це ж наша мама, тобі що аж так важко?

Це наша звична розмова: тон учительки від сестри і вічні виправдання від мене. Вона живе у столиці і інколи приїздить на гостину до мами. Не працює, але має двох дітей, які ходять у старші класи. Її день проходить вдома перед телевізором, або десь на відпочинку. Що таке село вона забула, адже виїхала на навчання до столиці ще в шістнадцять років, та там і заміж вийшла.

Чоловік у сестри заробляє дуже гарно. Нічого не скажу – допомагає вона усім і не скупиться. Мамі зробила просто шикарний ремонт у домі. Техніку найсучаснішу їй придбала. Та й про мене не забуває: підкидає до свята якого. або просто так під настрій по тисяч п’ять шість: «Для підтримки штанців».

Але є у неї один величезний мінус: вона вважає, що я не надто хороша донька для нашої мами. Чомусь думає, що я про маму забула і допомагати їй не хочу. З висоти її шостого поверху і ситого безтурботного життя, я нічого не роблю і томувона мені інколи “нагадує”, чим зайнятись.

Та й мама у мене з віком вередливою стає. Їй тепер потрібно все одразу і прямо ось цієї миті. Їм обом байдуже, що у мене троє дітей, чоловік і корова. для них я завше “повинна” і крапка.

Ось з цим городом. Він у мами чистий, щоб ви розуміли. Ми його на минулому тижні сапали, але моя мама чомусь вирішила що можна і ще разочок. Нащо він їй – теж питання? Сестра допомагає гарно, купи собі три мішки картоплі мамо, тай не морочись, але ні. У нас садиться двадцять соток картоплі, кукурудза, кабаки, морква, цибуля, буряк і бурячок. Нащо? Я ледь не плачу коли весна приходить. Але сестричка маму підтримує і вважає, що якщо вона задовільняє мамині матеріальні примхи, то я повинна допомагати фізично.

Сьогодні чоловік он з самого ранку встати не може – косив учора сіно і щось зі спиною. Те, що я тепер на господарстві і за жінку і за чоловіка, для сестри дріб’язок. От хай що, а йди мамі “допомагати”. І байдуже чим. Хоч шкарпетки йди прасуй, бо мама так собі надумала, але роби, бо ж я поруч.

Не хочу я між нами непорозумінь, але і так, як є бути більше не може. Маму теж розумію – вона прагне уваги, але я не з заліза. Чоловік мій поки мовчить і у відкриту свого невдоволення не виказує, але я ж бачу – закипає. От і з мамі слова кривого не скажу і з сестрою відносини псувати не можу і не хочу. А терпець уривається вже.

Людмила К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page