fbpx
Історії з життя
— Момо, ти що надумала? – волає телефоном донька, – А тата ти на кого залишиш? А люди, що скажуть? У твоєму віці так уже не роблять. Чому раніше так не вчинила? Тепер, що. Ми з братом повинні усе розсьорбувати?

— Момо, ти що надумала? – волає телефоном донька, – А тата ти на кого залишиш? А люди, що скажуть? У твоєму віці так уже не роблять. Чому раніше так не вчинила? Тепер, що. Ми з братом повинні усе розсьорбувати?

Правду кажуть, що «шляхи Господні несповідимі». Ніколи не думала, що опинюся в такій ситуації. Мені 62, чоловік, двоє дорослих синів, які живуть своїм життям. Дивлячись з боку і не скажеш, що у нас все так.

Все життя працюю бухгалтером, раніше на великому підприємстві, зараз в невеликому магазині, завжди брала підробітки. Так склалося, що моє професійне життя складалося набагато краще, ніж особисте.

Хоч і заміжня майже 35 років. Але «за чоловіком», як за кам’яною стіною, я ніколи не була. Зізнаюся, не було любові, підходив вік, а мені дуже хотілося мати дітей. Чоловік завжди був холодним, але я закривала очі, в основному через дітей. Поступово неприязні чоловіка до мене ставало більше, і я якось для себе вирішила, що коли діти виростуть, терпіти це більше не буду. Конкретних планів не будувала, але гроші стала відкладати, збирати. Бачила по своїм стареньким батькам, як важко доводиться на пенсії.

А потім занедужав чоловік. Він і здоровий був практично безпорадний в побуті, а тепер все повністю лягло на мої плечі. При цьому характер не змінився, навіть гірше стало. Я в домі, як прислуга, доглядальниця і постачальник грошей в одній особі. При цьому ні слова подяки.

Всі ті заощадження, які я робила протягом останніх 20 років для своєї «забезпеченої старості», щомісяця тануть на реабілітацію чоловіка.

Хтось назве мене жорсткою. Але, зрозумійте, мені не грошей шкода. Шкода, що людина користувалася мною все життя, як прислугою по дому, і слова доброго не сказав. А коли став немічним, вже останні соки добуває.

А я і сама вже не дівчинка, теж є проблеми зі здоров’ям. Ось я і думаю, що ж мені робити, стою на роздоріжжі. Піти або залишитися? Йти є куди, залишилася квартира батьківська, зараз там квартиранти живуть.

Але звичайно, сумніваюсь, як залишити чоловіка в його стані, як відреагують діти. А люди? Питань багато і всі без відповіді. Але так хочеться нарешті жити у спокої, в тиші. За всі роки нарешті відчути себе людиною.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото firestock.

facebook