Тато ніколи не розповідав про маму, як про жінку, яку дуже сильно кохав і мріяв з нею одружитися.
Бабуся мене просвітила, що мама хотіла заміж за мого тата і тому привела на світ мене. Може так воно й було, бо мама теж на цю тему зі мною не говорила, бо у неї було своє життя.
Так от, мама привела мене на світ, але тато не спішив одружуватися, та й жити з нею також не хотів.
Мама вирішила влаштовувати своє особисте життя і віддала мене бабусі з дідусем, а ті принесли до тата.
– То ваше, от і виховуйте, а у нас нема коштів.
І так мій тато став єдиним, хто мене по-справжньому любив. Бабуся ж завжди мені казала, що через мене тато ніколи не жениться, бо хто на чужу дитину піде, а він мовчав.
Водив мене в садок, заплітав кіски, збирав зі мною листочки на аплікації, старанно виводив букви і ніколи не сварив. Казав, що я єдина жінка, яка його любить просто так, і це було правдою, я свого тата обожнювала.
Коли я стала більша, то тато вирішив купити мені квартиру, щоб я мала старт в житті і подався на заробітки. Так я стала жити з бабусею і це було геть не весело.
Мама приходила на мої дні народження і могла прийти на батьківські збори і то не завжди. У неї була своя нова сім’я, де було ще двоє дітей. Бабуся, коли її бачила, то мало не шипіла.
– Що веселишся? Маєш чоловіка і діти. А моєму синові світ своєю зав’язала!
Мама теж не залишалася в боргу, а я закривалася в своїй кімнаті і думала, як це добре мати люблячу родину і, коли я виросту, то у мене буде чоловік і діти, яких я буду дуже сильно любити.
А якось тато приїхав і сказав, що одружується.
– Слава Богу, – молилася бабуся, – я вже думала не дочекаюся справжніх онуків!
– Мамо, я одружуюся за кордоном і ти маєш розуміти, що я туди їду назавжди і твоя єдина онука, яку ти будеш бачити вживу, то Настя.
– Ні!
– Мамо, або так, або я прийду знову триматися за твою спідницю.
Отака була між ними розмова, але бабуся не змінила свого ставлення до мене. Навпаки, вона вважала, що через мене її син так далеко женився і тепер вона його бачить лише по відеозв’язку.
– Доню, я тобі купив квартиру, як будеш мати вісімнадцять, то переїдеш, але також ти можеш приїхати до мене. Але я б хотів аби бабуся була доглянута, крім тебе і мене у неї нікого нема.
І так я залишилася жити з бабусею, але миру між нами не було, вона завжди бурчала, а я чекала, коли зможу переїхати в свою квартиру.
Проте, доля так розпорядилася, що бабуся з тих усіх нервів лежача і ще й не говорить. Тато оплачує доглядальницю, але мені все одно треба бути біля неї, бо вночі всяке може бути.
Я вже закінчувала університет, коли мама з’явилася у нас на порозі.
– Настю, ти квартиру маєш, вона й так пустує, то пусти мене туди жити з дітьми. Чоловік геть нікудишній став, не маю я більше куди дітися. А квартира має бути жила, щоб там нічого не сталося з меблями та не заплісніла. Що скажеш?
– Там квартиранти живуть, – відказала я чесно.
– То й що? Вистав їх, я ж твоя мати.
– Ні, нам гроші потрібні, бабуся лежача.
– Віддай її в дім опіки, що тут такого? Батько твій і так все оплатить.
– Ні, йди.
– То так ти з матір’ю? Через тебе життя мені отак пішло! Краще б я ніколи твого батька й не знала.
Я закрила перед нею двері, прийшла глянути як бабуся і побачила, що по її щоках котяться сльози.
Напевно вона щось зрозуміла, бо тепер геть інша, коли я вдома. Хоче мені щось сказати, але ж не вдається. Раніше треба було говорити, а тепер вже що?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
