Моя бабуся завжди була до мене прихильною, шкодувала і радувала обновками. Так, вона мене любила, я була єдиною її онукою, але причина такого ставлення крилась і в тому, що для своєї мами я не існувала. Моя ненька мене не помічала, для неї мій брат, її син від першого шлюбу, на першому місці. Напевне, саме тому бабуся і вирішила перед моїм весіллям поговорити про те, який подарунок вона нам зробить

Моя бабуся завжди була до мене прихильною, шкодувала і радувала обновками. Так, вона мене любила, я була єдиною її онукою, але причина такого ставлення крилась і в тому, що для своєї мами я не існувала. Моя ненька мене не помічала, для неї мій брат, її син від першого шлюбу, на першому місці. Напевне, саме тому бабуся і вирішила перед моїм весіллям поговорити про те, який подарунок вона нам зробить.

Моя мама прийшла на наше подвір’я невісткою з малим дитям на руках. Мама була вдовою і тато мій кохав її ще зі школи. Він довго упадав за мамою і зрештою, вона таки погодилась вийти за нього.

Однак, штамп у паспорті не означав любов. Мама ніколи не була прихильною до тата не опікувалась ним, не переймалась його життям, для неї існував лиш один Юрко – син від першого шлюбу.

Навіть моя поява не змогла змінити отого поклоніння. Мама усю себе віддавала старшій дитині не помічаючи меншої донки. Тато любив маму, усе прощав. Бабуся Ліда у якої ми жили, те бачила, але нічого вдіяти не могла, та й не втручалась.

Вона опікувалась мною, купувала одяг, читала на ніч і була присутня на всіх моїх святах і виступах. Тато також був мені близьким, він, як і бабуся, намагався компенсувати оту нелюбов матері своєю увагою.

Нині мені за двадцять і вже за місяць я йду під вінець. Весілля робити не будемо, просто розпишемось і покличемо друзів у кафе. Не на часі нині гуляння.

Та от подарунок моєї бабусі наробив у нашому домі бурі. Бабуся, у чиєму домі ми всі живемо, вирішила подарувати мені на весілля свій будинок.

— Ти моя єдина онука, ти моя донечка. Я вирішила, що мій дім саме тобі повинен належати, аби ти не залишилась просто неба. Оформимо дарчу.

Я розуміла про що мова, адже мама у наш дім постійно кличе Юрка із сім’єю. Мій старший брат уже вдруге одружений і у його житті не все гаразд завжди. Він ніяк не може знайти нормальної роботи і саме мама зі своєї зарплатні утримує ту сім’ю.

Свого часу він отримав від свого батька у спадок квартиру, але продав її майже одразу – придбав авто. Та машина також пішла за вітром, добре хоч сам живий залишився.

Нині у нього двоє маленьких діток, жінка у декреті. Юрко без роботи, а квартира орендована. Мама працює на двох роботах, аби забезпечити сина. Допомагає усім чим може, але й те не покращує ситуацію. От і вирішила вона, що у нашому домі молодій сім’ї буде краще ніж на орендованій квартирі.

Для тата таке рішення моєї бабусі було цілком логічним. Він нічого проти не має, а от мама розходилась. Нині мені хоч додому не заходь, бо мама вже з порогу починає говорити про те, що я не маю права приймати от такий бабусин подарунок.

Вона дуже переймається, що я виставлю їх із татом за двері. Каже, що не буде почуватись спокійно, знаючи що той дім буде належати мені.

Мій наречений має квартиру. Нині ми там робимо ремонт і після весілля туди переїдемо. Ніби як, будинок наш мені і не потрібен, та от бабуся налаштована рішуче – оформимо все найближчим часом.

Я не знаю, як мені краще вчинити у цій ситуації. Не приймати подарунок? Відкласти усі  ці питання, бо ж бабуся ось, жива, свого часу все вирішимо. А чи послухати тата і бабусю і все ж прийняти такий дар?

Як вважаєте?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page