Мамина сестра Марина старша від неї на чотири роки. Скільки себе пам’ятаю, весь час у в неї щось у житті складається не так. Постійно мама з бабусею її шкодували та кидалися миттю допомагати. Чоловік у неї п’є і не працює, потрібно обов’язково допомогти. Ні, не тим, щоб вмовити її розлучитися з чоловіком, а купівлею продуктів, речей та підсовуванням грошей в кишеню.
Якось батька дістало, що мама постійно відносить частину сімейного бюджету сестрі, і у них був гучний розбір польотів. Ледь до розлучення не дійшло.
– У нас своїх двоє дітей, яких на ноги треба піднімати, а ти все сестру шкодуєш. Я не двожильний, щоб дві родини тягнути! Нам твоя Марина ніколи не допомогла. Тобі уколи треба було робити, що вона сказала? Їй ніколи! Довелося в стаціонар тебе водити, хоч Маринка медсестра!
Батько навіть речі збирав і до бабусі з’їжджав, десь місяць із нами не жив, але потім повернувся. Батьки помирилися, а мама стримала запал у допомозі бідній Марині. Бабуся тоді на тата дуже образилася і з того часу вони майже не спілкувалися. Як же – заборонив утримувати бідну старшу.
Мама зовсім не відмовилася від допомоги сестрі. То пирогів напече і їй тягне, то щось із наших речей їй віддасть. Тато все це бачив, але проти такої допомоги нічого не казав.
Я вийшла заміж три роки тому. У моїх батьків ми жити не могли – там двоє, а в мене ще молодший брат у школі вчився. Довелося переїжджати до батьків чоловіка, інакше на своє житло нам за весь вік не скласти, а жити вічно на орендованих хатах не хотілося, потрібна була вже якась стабільність.
Не можу сказати, що свекруха у мене якесь монстреня, але часом з нею буває важкувато. Своїми причіпками вона може довести так, що аж око смикається. Але я там гостя, тож рот на замок і терпіти.
Про жодних дітей на території батьків ми з чоловіком навіть не думаємо. Спершу своя квартира, а потім уже діти. А ось старший син тітки Марини з дружиною думають зовсім інакше.
У неї старший син, від мене трохи старший, і молодша донька, роки на два за мене молодша. Донька вже теж одружена, чоловік у неї звідкись із півдня, куди й забрав дружину. А старший син одружився років п’ять тому, привів молоду дружину до квартири до мами, де вони успішно одного за одним постарали двох дітей, і з’їжджати не поспішають.
Тітка Марина постійно плакалася мамі, що вона втомилася так жити – вдома постійний гамір, з невісткою вона так і не порозумілася, син з дружиною теж, які кіт з псом живуть. Словом, спокою вдома немає. Мама сестру шкодує, співпереживає їй, а я один раз не витримала і порадила випхати сина із сімейством із квартири. Житло тітки Марини, спадок від її бабусі.
– Ти що! Рідного сина з онуками надвір, це ж неприпустимо, – замахали на мене руками мама й тітка.
Я знизала плечима. Нас свекруха точно виставила б, почни ми замість заробляння на житло неконтрольовано збільшувати численність своєї родини. Домовленість яка була? Ми працюємо та відкладаємо на житло. А якщо ми вирішили не працювати, значить житло нам без потреби, будьте ласкаві покинути корабель. Тут же якийсь дитячий садок розвели.
Торік бабуся довго нездужала, а згодом її не стало. Її квартира мала в рівних частках дістатись тітці і моїй мамі, інших спадкоємців не було, заповіту теж. Я сподівалася, що квартиру продаватимуть, і частину грошей мама віддасть мені з чоловіком на майбутню квартиру. Та й братові-студенту скоро доведеться про житло замислюватись. Тільки мама вирішила інакше.
Вона відмовилася від спадщини на користь тітки Марини. Тепер та виявилася єдиною власницею двокімнатної квартири, куди одразу ж переселила сина з невісткою та онуками.
Маминого вчинку не зрозумів ніхто, ні ми з братом, ні тато. Я б ще могла прийняти, що вона гроші від продажу витратила не на нас із братом, а, наприклад, на купівлю дачі, про яку вона давно мріє. Це було б логічно – її спадок, вона на себе й витрачає. Але так широким жестом віддати все сестрі.
– Та ви просто не розумієте, в якому пеклі жила Марина! На ній лиця не було, коли вона приходила до мене. Там ще й невістка вкотре в цікавому стані. Ви з чоловіком і так наскладаєте брату твоєму поки що про навчання треба думати. Зрештою, це моя спадщина, як хочу, так і розпоряджаюся.
Ми з чоловіком складемо на квартиру, це безперечно. Але мамин вчинок я ніколи не зрозумію і не прийму. Навіщо вона взагалі свою сім’ю створювала, працювала б усе життя на благо сестри.
Фото ілюстративне.
