Моя дочка чомусь упевнена, що батьки мають дітей своїх житлом забезпечити. Але я з нею не погоджуюся! Мені чомусь ніхто квартиру не подарував – ми з чоловіком самі на неї заробили. Та й у мене троє дітей, як я кожному квартиру придбати зможу? Але донька моя вирішила іти до кінця. Втнула таке, що я й не знаю, як тепер бути.

Справа в тому, що чоловіка мого не стало десять років тому. Дітей у нас троє і я мусила ставити їх на ноги і давати освіту сама. Мама і свекруха допомагали, звичайно ж, але в основному я на все заробляла по тим Польшам і Чехіям сама в сезон, і якось зводила кінці з кінцями.

Христина – найстарша дочка. Їй 28 років. Двоє молодших синів ще студенти, але грошей у мене не просять. Вони давно на вільних хлібах, на відміну від їхньої сестри. Дочка завжди була впевнена в тому, що я їй повинна допомагати будь-що і продовжує на цьому наполягати.

Заміж Христина вийшла 5 років тому. Я одразу їй дала зрозуміти, що на мене може не розраховувати надто — мені синів вчити треба. Вона вдавала, що все розуміє і не ображається. Однак хлопці мої пішли на бюджет, тож я змогла видихнути і хоч трохи роззирнутись. Раз діти вже дорослі, час про себе подбати, адже всі ці роки я навіть зайві шкарпетки не хотіла собі купити — аби у них все було.

Якщо сини виросли самостійними та пробивними, то Христина зовсім не така. Як тільки брати з’їхали, вона одразу попросилась до мене жити. Мовляв, їм винаймати квартиру дорого, а так хоч на перший внесок по кредиту зможуть збирати.

Я погодилась. Квартира в мене трикімнатна, там квартиранти жили. але я їх попросила звільнити квадратні метри, аби донька моя там жила. Я за кордоном уже три роки як. Працюю на відгодівельному комплексі в Англії. Гроші поки йшли на те, аби борги всі мої закрити. Діти росли, батьки і свекруха старіли. По краплині, по краплині, а три роки повертати довелось.

Щойно я останню гривню віддала, як радістю з донькою поділилась. Кажу все, тепер можу і дихати вільно. Тепер і собі на старість, говорю, складатиму, бо пенсію я то заробила, а чи стане мені її на життя? Побалакали якось і забула за ту розмову. Аж тут донька мені телефонує і новину повідомляє.

— Я, – каже, – таки взяла кредит на квартиру. Двокімнатна в новобудові. А район який, мамо. Правда дорого, але ти ж уже віддала борги? Ми з чоловіком кредит платити будемо, але вся зарплатня туди піде, тож ніхто окрім тебе нас не прогодує і не одягне мамо. Допоможеш дитині своїй, правда мамо.

Я просто вимкнула телефон. навіть не зв’язок. Третій день усе з рук летить. Тобто я пояснила все їй, а вона все одно викрутила все так, що буде так, як вона хотіла. Та й при надії вона зараз. Яка там зарплатня у неї буде найближчими роками? Хіба не ясно, хто буде те все оплачувати.

Не хочу ні з ким балакати і бачити нікого не хочу. Тільки видихнула, що нарешті можу жити без обов’язку щось комусь віддавати, а тут на тобі мамо, аби не розслаблялась.

Так прикро. Так прикро, що й слів не маю. Ще двоє синів. Вони ж образяться і навряд повірять у те, що то без моєї згоди було зроблено.

10,02,2023

Головна картинка ілюстративна.