fbpx

Моя донька вдруге при надії і я зараз збираю її речі. Не думайте, я дуже хороша мама, саме тому й роблю це. Розумію, що із двома дітками їй буде дуже непросто, але може, хоч так, панночка прозріє

Моя донька вдруге при надії і я зараз збираю її речі. Не думайте, я дуже хороша мама, саме тому й роблю це. Розумію, що із двома дітками їй буде дуже непросто, але може, хоч так, панночка прозріє.

Ми у столиці із донькою живемо у моїй трикімнатній квартирі. Чоловіка я ніколи й не мала, а Мариночка моя – подарунок долі і все моє щастя і життя.

Розумницею вона у мене росла. І танцювала і малювала три іноземні мови знає. Однак, кохання вимкнуло її розум якось ураз.

Артем ремонт нам робив дрібний. та роботи було усього на кілька годин, однак вони із Маринкою встигли одне одного уподобати. Обмінялись телефонами і почали зустрічатись.

Я не проти була, бо хлопець хороший і роботящий. Та й професія у нього така, що копійка водилась завжди. Ми до нього в черзі стояли, доки зміг до нас приїхати і все зробити.

Мріялось, що дитина моя житиме за добрим чоловіком. Роститимуть вони діток, придбають дім власний, а я собі коло них віка доживатиму.

та якось усе з самого початку не так пішло. Артем жив у нас, але так виходило, що моя донька його утримувала. Їздив він на роботу щоденно, повертався поночі, але потупивши погляд казав, що мусить усе мамі передавати. бо та потребує особливого харчування. адже не здорова.

Я ще тоді доньку відмовляти почала. Щось там не чисто і все тут. Її до батьків не везе, та й з рідними не знайомить. А Маринці що? Почує добре слово і вірить усьому, що чує.

Одного дня я речі прала і серед чорного були робочі штани зятя. Я їх на балконі витріпую, бо можуть бути гвинтики і деталі мілку в кишенях. Так і тогго разу зробила. Тріпнула раз, другий, а з кишені його паспорт вилетів.

Чесне слово, я дивитись наміру не мала, само якось. Погортала сторінки, аж тут раз – і штамп. Зять мій одружений виявився. Не багато, ні мало, а вже п’ятнадцятий рік як.

Дочекалась я Марини і зятя кладу той документ і прошу пояснити. Думаєте відмовлявся. так ні. Одразу сказав, що все хотів сам розповісти і про маму вигадав. Виявляється він має сина і той не здоровий. от він і працює день і ніч, аби на ноги малого поставити. Ось-ось уже кажуть, що малий одужає і тоді він розлучиться і нарешті візьме за дружину мою доньку. Уявляєте?

А Маринка моя вірить. Вірить свято і чекає уже третій рік поспіль. Годує. одягає його, ще й за комунальні платить. більше того, вона йому і сина подарувати встигла. Ночами не спить, сидить пише реферати і статті, а Артем “рятує” сина свого.

А тут марина завила, що скоро стане мамою удруге. Тут уже в мене терпець урвався. Хто утримуватиме доньку у другому декреті, я не в курсі. Я вирішила, що настав час вмивати руки. Поки я допомагаю, Марині доки вони в мене живуть, доки я узяла на себе частину її витрат, то вона нічого ні бачити, ні розуміти не хоче.

Більше просто так не може тривати. Треба відкрити їй очі і показати, як насправді все запущено. Раз у неї Артемко такий добрий, чесний, справедливий, нехай і несе відповідальність за свої вчинки. Побачу демій зять дінеться, коли дізнається що йому потрібно квартиру винаймати і дружину із сином утримувати.

Доньку дуже шкода, розумію. що наші стосунки уже ніколи не будуть такими, як колись, але й дивитись на все це у мене сил немає.

хіба ж я не вірно роблю?

13,04,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page