fbpx
Історії з життя
Моя донька вирішила жити громадянським шлюбом, бо так зараз всі живуть.

– Мамо, штамп в паспорті – не запорука щастя чи довгого спільного життя. Ми або любимо, або не любимо – до чого тут одруження?

Я не можу того пережити, бо як це так? Пожила з одним, далі пожила з іншим, а з ким тоді дітей виховувати та старість доживати?

Не так я собі уявляла її житті я не для того я її ростила в любові і турботі. Я хотіла бачити її в весільній сукні та фаті, щоб люди бачили, як її перед Богом і людьми беруть за дружину, а свекруха покриває голову хусткою – гонорово перед свідками.

І тепер як я перед людьми має казати? Має моя донечка кого? Хто ти, той чоловіче, який настільки мілкий, що для тебе й назви нема, бо ти хто? Любаско? Хлопець? Бойфренд?

І з таким безіменним і моя доня стає мізерною, вона вже не є моєю гордістю і втіхою.

– Ти мені, доню, скажи одне – хто тобі таке в голову вклав, що з чоловіком можна жити просто так? Хто той, що таку моду вкорінив?

– А он Люда живе «на віру» і цілком щаслива!

– Люда може жити на віру і ще просити аби з нею жили. А де ти, а де вона?

Знаю я ту Люду дуже добре, яке було малим цибате, таке й зараз – повіялося по світу та набралося, як пес бліх. І тепер буде прикриватися перед всіма тим, що у світі тепер так є.

– То ти у мене така красуня і ще хтось не хоче тебе перед світом визнати, що тебе любить?

– Він і так мене любить!

– Та невже?

– Так! Ви собі й уявити не можете, як він мене любить, не те, що ви з татом!

Прирівняла мене й себе! Та я й в половини не була така гарна, як моя дитина! Та тоді за хлопцем з машиною треба було добре нагонитися та на придурюватися аби заміж вийти. І я таки змогла це зробити! І заміж вийшла і статки його зуміла зберегти і примножити.

А тут мати все при собі і отак розкидати направо й наліво. Не розумію.

– Доню моя, а чого це ти так заміж не хочеш чи тебе не беруть?

– Не хочу.

– А чого?

– Бо заміжній жінці нудно живеться.

– Ага… А ти їсти не вариш?

– Та варю, але ми часто й в кафе їмо.

– А холодильник хто миє?

– Я.

– А речі хто пере?

– Я.

– А унітаз хто миє?

– Я…

– То що ти робиш такого, що не робить заміжня жінка?

І тут доня моя замовкла. Закліпала очима і дивиться на мене.

– Тобто, ти робиш всі не дуже приємні речі і при тому перед тобою інша сторона не має ніяких обов’язків. А маєш лише ти?

– Чого ж, він продукти купує…

– О, ну як продукти купує, то виходить, ти живеш з чоловіком за їжу?

– Що ви перекручуєте?

– Я не перекручую, я уточнюю. То що? Заради чого ти з ним живеш?

– Ви не розумієте!

– Так, не розумію, то поясни мені, як то так є, що ти при красі, при роботі, при зарплаті отак себе задурно віддаєш?

– Коли любиш такими категоріями не говориш! Що ви як на базарі: купи-продай?!

– А ми не на базарі все життя? Ми маємо цінність. А ти, виходить, ціни не маєш і з того товару, що треба попробувати, бо ніхто його не знає?

Донька на мене образилася. А я ще не знаю, як краще донести до неї, що жінка має мати повагу до себе, бо як цього нема, то рахуй пропало.

Можеш бути хоч якою красунею, але отак будеш нікому не потрібна. А сучасні чоловіки тим і користаються, коли отаким дівчатам в голову закладають, що штамп в паспорті – то щось немодне.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page