Моя мама щоденно повторює мені: “Доню, якщо побачиш, що я змінююсь, що тобі важко, будь-ласкава одразу віддай мене у будинок для літніх людей. Обіцяй!”. Інші б сказали, що ніколи того не зроблять, але я твердо обіцяю їй зробити саме так, більш того, я впевнена, що саме так і буде, адже це єдино правильне рішення.
Зараз ми усі разом проживаємо в невеличкому селі на Черкащині. Віримо, що це тимчасово, але розуміємо, що мабуть тут і є наш дім.
Нас тут багато: моя мама, я з сім’єю, брат з родиною і наша старесенька бабуся. От саме через бабусю мама все частіше оці слова і повторює.
Бабусі вісімдесят шість. Вона при доброму здоров’ї і слава Богу, при своєму розумі, але жити з нею під одним дахом просто не можливо.
Бабусі не подобається абсолютно все і всі. діти, ми і навіть рідна дитина (моя мама) їй не догодили. Усі і кожен робить щось не те і не так. Діти не повинні і слова мовити і з місця зрушити, а вже про нас і годі говорити.
Якщо чесно, ми вже всі на межі. І так не легко, а тут ще й бабуся.
Мого батька давно немає серед живих і мама нещодавно мені ось що сказала: “Я хочу бути до самого кінця з тобою близькою, тому давай, коли мені стане зовсім погано ти просто відвезеш мене до будинку для людей похилого віку. Це буде кращим варіантом, ніж йти туди з думкою про те, що за цей час ти вже й поглянути на мене не можеш, а для онуків я перестала бути хорошою бабусею”.
Дивлячись на нашу бабусю, я згадую досвід Америки. У них будинки для людей похилого віку – це нормально, а то й більше – пристойно! Чому ж у нас це вважається ледь не зрадою?
Можливо, тільки той, хто опинився у нашій ситуації і має поруч ось таку людину зрозуміє, чому я твердо обіцяю матері, що саме так і зроблю.
16,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
Популярні статті
- А тепер йому знадобилася донька. Ой, татуню, біжу та підскакую аби тебе глядіти
- Я була впевнена, що у нас із невісточкою чудові стосунки. Я з нею і попліткувати могла і порадитись і секрет який розказати. Вона не тільки вислухає уважно, а й пораду дасть, підтримає, добре слово скаже. та й син, я бачила, був дуже щасливий із нею. Мені було приємно приходити до них у дім і відчувати себе бажаною гостею. А минулими вихідними я навідалась, принесла своїх пиріжечків ще гаряченьких, проте синочка мого вдома не було, сама невістка. тут вона і ошелешила мене. тепер не розумію. як бути і що ж робити
- Тато говорив, а я прямо відчувала як червонію. Навіть очі на коханого підняти не могла від сорому. Оце так “познайомились” свати перед весіллям. І що тепер буде?
- Той випадок показав моїм подругам, хто я є насправді і всю правду про мій шлюб.
- Нажаль, наш будинок що під Києвом, поки відновлюють, а ми переїхали в рідне село до родичів. Ні до кого у дім проситись не стали, а орендували собі окрему хатину за смішні гроші. Саме тому, мені особливо прикрими були слова мами і сверів, коли я повідомила їм нашу несподівану новину