fbpx

Моя мама зам’ялась, почервоніла бачу ще трішки і вона здасть позиції. Я аж на місці підстрибнула. Якби то діло мене стосувалось, можливо б так і не відреагувала б, але такого відношення і несправедливості до неньки я терпіти не збиралась

Моя мама зам’ялась, почервоніла бачу ще трішки і вона здасть позиції. Я аж на місці підстрибнула. Якби то діло мене стосувалось, можливо б так і не відреагувала б, але такого відношення і несправедливості до неньки я терпіти не збиралась.

Моя мати завжди була поступливою і доброю людиною. Саме через це її добротою як слабкістю користувався увесь її рід. Але мені набридло на це дивитися. І цього разу я вже стала на її захист і сказала своє тверде “ні”.

Мама була старшою дитиною у сім’ї. Має ще молодшого брата Степана. Різниця у віці у них 7 років. Так як брат був меньшечким, то всі турботи лягли на плечі мамі. А братика треба було любити, дбати про нього і не кривдити.

Коли моя мама та Степан виросли, нічого не змінилося. Мама сама вступила до інституту, вивчилася та пішла працювати. Далі з чоловіком, моїм батьком, побралися, самі сплатили весілля та винаймали житло. Потім я з’явилась. Тяжкою працею по заробітках заробили на свою квартиру.

У Степана життя склалося зовсім по-іншому. З інституту його тричі виключали але бабуся, зробила усе і не шкодувала фінансів, аби він отримав диплом. Далі, коли він висловив бажання одружитися, вона відписала йому квартиру своєї тітки, яку успадкувала. Весілля маминого брата було грандіозним і за нього теж заплатили їхні батьки. Загалом, добиватися сам нічого Степан не збирався, а ріс під крильцем моєї бабусі, ні в чому собі не відмовляючи.

Минали роки, бабуся не молодшала. Моя мама та її брат теж уже люди середнього віку, мамі 55, а Степанові 48. У моєї мами минулого року почалися проблеми зі здоров’ям. Нам із батьком довелося важко працювати, щоб маму врятувати, ми продали машину та взяли кредит. Насилу ми поставили маму на ноги.

Зверталися за допомогою до бабусі та до родини Степана. звісно. Вони сказали, що зайвих грошей немає. Тільки згодом ми дізналися, що поки ми боролися за життя мами, бабуся допомогла сім’ї Степана купити машину.

Життя доньки не таке важливе як потурати примхам синочка, який вже давно дорослий мужик. Після цього ми з ними практично не спілкуємось, іноді мама вітає зі святами бабусю і все. Вона каже, що з родичами треба підтримувати хоч якийсь зв’язок.

Але ось що трапилося: бабуся злягла. Спочатку її відправили до стаціонару. Коли дійшло до виписки, то виявилось що бабусі потрібен цілодобовий догляд. І ось несподівано до нас заявився Степан, мамин брат. Він сказав моїй мамі, що планує бабусю привезти до нас. Все-таки мама не працює, якраз доглядатиме. Та й жінки краще на цьому розуміються.

Моя мама зам’ялася, почервоніла і тут я не витримала. Вказала дядькові на двері і заявила, що якщо навіть він під дверима стоятиме із бабусею, я не відчиню. Край!

І ось уже тиждень як моя мама спокою не має Бачу, що її щось спокою не дає. Часто вона заплакана ходить.

— Може я маму заберу, – видає мені учора. – Не по-людськи якось виходить.

Може я й не права, може то гріх, але таки вивернула кожуха до мами рідної і сказала, що якщо вона сюди бабусю привезе, то я їй більше не донька. Хай обирає, або, або її мама.

Ні. От скажіть, хіба не моя правда.

02,03. 2о23.

You cannot copy content of this page