fbpx

Моя мама завжди мене вчила, що краще, коли люблять тебе, а не ти. Не пригадую, щоб я в когось аж так закохувалася, але залицяння Ігоря сприйняла доволі спокійно. Не дуже мені хотілося за нього заміж, але вже так він за мною бігав, вже так мені догоджав, що я погодилася

– Доню, тобі за ним буде добре, бо він з робітної родини, там лежати ніхто не буде.

– Мамо, але я вища за нього! Як я маю на каблуках стояти, а він мені взагалі буде по шию!

– Нічого страшного, купиш на низькому.

Я справді на фото вийшла з ним рівна, але досі я дивлюся на ті фото і відчуваю, що не все було так, як я хотіла! Навіть, на весільному фото мені довелося поступитися, а що вже казати про життя.

Ні, Ігор забезпечив нас усім, ми купили квартиру і все в ній було куплене за його гроші, а як могло бути інакше, якщо я вже виховувала нашого сина? Далі вже він мені другу дитину на шию поклав, що я не мала ніякого спокою.

Отак я наче прожила життя «щасливо», але я б сказала, що так як усі, бо чоловік роки працював на заробітках, я виховувала дітей.

Дітей я дуже любила попри те, що вони були від Ігоря, але таке життя мені не подобалося.

Бо, коли я вже захотіла нарешті жити для себе, то виявилося, що вже я не я, а якась жінка з колами під очима та сивиною!

Я була ображена на весь світ, що мене так ошукав! На матір мою, яка вмовила мене вийти заміж і мені зовсім не було добре жити з цим чоловіком, бо я не могла на нього дивитися! Я могла мати набагато кращого! Але ж якби він не причепився так, що не давав мені й роззирнутися довкола.

Як би він мені не догоджав, але це все було його обов’язком, бо він мав забезпечити нам і проживання, і житло, і машину. І ще й чекати на всі ці «вигоди» прийшлося все життя!

Ми кілька разів їздили відпочивати. Але сама присутність чоловіка мене виводила з себе.

Я відчувала лише його погляд на собі, а не подув вітерцю чи проміння сонця, ввесь час треба було враховувати ще й його, коли діти розбігалися в різні сторони, а він тільки отими очиськами на мене дивиться, а з дітьми раду собі не дає!

Так от, дійшло вже нарешті до того, що діти виросли, наче перепочинок, як тут чоловік вернувся вже назавжди додому і вже другий рік вдома, а я вже дихнути не можу. Я йому й їсти не варю і не перу, бо не хочу, не маю бажання доглядати за людиною, яка мені життя перепсувала.

– Що ти на мене дивишся?., – кажу йому, – Всіх твоїх грошей не вистачить аби мені молодість вернути! Тому краще не говори до мене.

Єдина радість, що серіали дивитися та щось під них їсти і не дивно, що до сивини додалася ще й ширина і це також на совісті цього чоловіка!

Ніхто мене не розуміє і не розрадить, всі чомусь думають, що Ігор – то найкраще, що могло статися в моєму житті! Ви таке уявляєте? Та я була красуня, висока і статна, я могла мати будь-кого і щасливо з ним прожити, але ж ні, треба було всім мене тягнути до цього Ігоря! І цікаво, що всім навколо добре, лиш мені ні.

Мені все одно, що там відчуває Ігор, адже він того сам хотів, а тепер хай пожинає плоди своїх вчинків. Проте, це мені мене не верне, нічого вже не відбудеться в моєму житті особливого, а все через них, найрідніших людей, які ж мені добра хотіли!

Яке добро, коли скоро онуки і все, навіть мій надгробок буде поруч з чоловіком! За що мені таке?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page