З Наталею ми дружимо давно і мені до її зовнішності байдуже, я її просто не помічаю. У неї чудовий характер, вона весела і компанійська. Але зовнішність у неї дуже непримітна.
Як їй вдалося одружити на собі якогось чоловіка – мені дуже дивно, тим більше, її Анатолій доволі симпатичний чоловік. Ба більше того, він свою Наталю не просто любить, а не ю дорожить! Вона тільки бровою поведе – він вже біжить виконувати, що було загадано.
Чому мене це так дивує – бо у мене ситуація протилежна! Мій чоловік доволі стандартної зовнішності і, коли я за нього виходила заміж, то вважала, що убезпечена від зрад та вічного кохання.
Мені подобалося, що Павло на мене дивиться захопленим поглядом, що для нього я дуже важлива.
Але варто було мені вийти за нього заміж, як полилася щоденна критика замість щоденних слів кохання.
– Не те готуєш.
– Не прибрала.
– Розтовстіла.
– Волосся задовге
– Це плаття тобі не личить…
Просто десятки придирок могли бути за один день. З появою дитини все лиш погіршилося, бо я набирала зайві кілограми і не зупинялася, бо смачно поїсти було єдиним приємним часопроведенням в житті.
Навіть, коли я міняла зачіски, то чоловік наполягав, що мені не личить ця форма чи цей колір.
Тобто, від захоплення мною, від леліяння мене не залишилося й сліду!
Я не маю більше на що жалітися на чоловіка, бо він справді про нас піклується, він збудував будинок, умеблював, зробив ремонт, у нього немає поганих звичок… Тобто, сказати комусь, хто знає мого Павла, що він мене не цінує, то хтось просто покрутить пальцем – що та жінка ще хоче?
І ось я бачу свою подругу, яка просто є і її за це люблять. Вона не сидить на дієтах, не підбирає годинами плаття, яке б підкреслило всі плюси фігури, не ходить в салони краси, як на роботу… І її чоловік її любить!
А показав мені це той випадок і вразила реакція що Наталі, що її Анатолія.
Ми працюємо на одному підприємстві і часто разом ходимо на обов’язкові святкування, привітання колег і так далі. От і цього разу ми пішли святкувати ювілей нашого головного інженера.
Я була гарна, а Наталя просто в центрі уваги – сипала дотепами та тостами. Вечір ми провели дуже гарно, але після нього їдучи в таксі додому, Наталя запропонувала ще посидіти в неї.
– Просто поп’ємо чаю, бо я знаю твого, почне знову з чимось чіплятися.
Оскільки, це було щирою правдою, бо Павло носом чув мій хороший настрій і просто робив все можливе і неможливе аби його зіпсувати.
Отож, ми приходимо до Наталі, відкриває її чоловік і з порогу починає:
– Наталю, я ж тебе просив… А ти знову за своє… Діти ж з тебе приклад братимуть!
– Толику, взяв красуню – терпи, – каже вона і цмокає його в щоку.
Толик розцвів, Наталка проплила мов королева до кухні, а я мало не впала. Мене б Павло одразу на сміх підняв, якби я щось подібне сказала! він би одразу вхопив за «клубок нервів» і сказав: «Ти оцю красу маєш на увазі?». А Толик усміхнувся і пішов нам ставити на чай.
Ми ще трохи посиділи і я поїхала додому, розуміючи, що не важливо, як ти виглядаєш, головне, чи тебе люблять такою, яка ти є. З кучериками чи з зайвою вагою…
Можна вилазити зі шкіри, але так і не отримати ні схвалення, ні любові… Я чітко розумію, що вже пізно махати руками, але просто цікавить – він взагалі любив мене, бодай тоді, на початку нашого сімейного життя чи просто притворявся?
Фото Ярослава Романюка.