fbpx
Дозвілля
Моє море на березі: Щоб зустріти любов іноді потрібно півжиття. Щоб втратити – досить миті

Щоб зустріти любов іноді потрібно півжиття. Щоб втратити – досить миті.

Вони побачилися через двадцять років на зустрічі випускників, і вона його не впізнала. Високий чоловік з бородою. Чорна футболка і сережка в лівій мочці. Олена тут же штовхнула ліктем подружку і запитала одними губами:

– Хто це?

Та розхвилювалася і стала шепотіти повз вуха:

– Як, ти не пам’ятаєш? Це ж Юрка. Він бігав за тобою до восьмого класу, а потім пішов у морехідку. Годинами висів на турніку, щоб вирости, і малював для тебе трьохпалубні кораблі.

Олена напружила очі, начепила окуляри і стала міркувати вголос:

– Та ні. Це не він. Той був щуплим, півтора метри зросту, весь в прищах.

Чоловік почув. Кивнув. Усміхнувся одними очима:

– І все-таки це я.

Липи біля школи стали менші. І берези, змарніли за багато років. З них колись стирчали трубки, і до самого літа копошилися хрущі. Вікна, заклеєні жовтуватими газетами, здавалися вузькими, і блакитна петунія на клумбах трохи бліднішою. Однокласники пройшлися коридорами, посиділи за партами і налякали стареньку ботанічку. Та в теплій кофті якраз перебирала папки з гербаріями. Тільки Олена більше нічого не помічала. Вони сховалися з Юрком в підсобці і говорили про життя. Вона самотужки виховувала дочку. Він як і раніше ходив в море.

Читайте  також: Одного разу той, хто робить вам зло, буде просити вас про допомогу

Староста керувала все тим же верескливим голосом. Олька – медалістка хвалилася новою квартирою в Ірпені. Васька розливав кoньяк. Хтось намагався співати. А потім різко стемніло, і Юрко зголосився її проводжати.

Вони йшли повільно. У траві тріщали цвіркуни. Пахло матіолами і застигаючою асфальтною смолою. Зірки блищали, як новорічні кулі, і зачіпали липові верхівки. Юрко розповідав про сомалійських піратів і про те, що на Мадагаскарі немає жодного лева. Олена слухала, розсіяно кивала і зачіпала його мозолисту долоню. Поправляла розпатлану зачіску.

А на ранок прийшло повідомлення. Вона миттю прокинулася і сіла зручніше. Повторила прочитане, як мантру і розсміялася. У ньому була одна єдина фраза: «Відтепер моє море на березі».

Автор: Ірина Говоруха

Опубліковано 25 січня 2019 року

facebook