Як кожна мама, я вважала, що у мого сина має бути не просто дружина, а найкраща серед існуючих на землі. Я в думках перебирала ту чи іншу сільську красуню і не кожна в моїх думках була парою для мого сина.
Він у мене і високий, і гарний, а найголовніше – працьовитий. Вже в 20 років він мав власне авто, яке заробив тяжкою працею, а в планах було збудувати й дім.
Коли ж він нарешті привів в мій дім невістку, моєму розчаруванню не було меж! Така благенька дівчинка з великими очима і абсолютно не та дівчина, яку я собі намріяла.
Я людина пряма і не стала приховувати від сина, що не у захваті від його вибору і що він міг мати набагато кращу дружину. Але син затявся, що хоче бути з нею і все.
Зробили заручини і призначили весілля. Я бачила, що Оленка душі не чує в моєму Іванкові, я добре бачила ту щиру любов, яку не кожен й має в цьому життя.
Але мене це ще більше дратувало, її кохання, її ніжність, її відданість.
– Якесь безвідмовне теля, а не жінка. Вона хоч голосно говорити вміє?, – питала я сина.
– Не у всіх, мамо, такий ніжний голосочок, як у вас, – тільки сміявся він.
Оскільки весілля було призначене через пів року, то я дуже надіялася, що син передумає. І не така міцна пара розходилася, а тут мій одинак, моя гордість і радість і тихоня.
Син знову поїхав на роботу, щоб мати гроші на першу пору, а я взялася до приготування до весілля, бо хоч не хоч, але треба гостей попередити та запросити, кухарку найняти, накупувати всіляких дрібниць і не тільки…
І ось вертається мій син за місяць перед весіллям і бачу я, що настрій одружуватися дуже сильно знизився.
Вже йому не така мила його Оленка, бо закрутив на роботі роман з яскравою жінкою, яка й не проти аби він був з нею. Жінка, в якої мій сина працював і заможна, і гарна, так що не прогадав би.
Я аж вся засяяла! Багата невістка! Мій син буде як в бога за пазухою! Дякую тобі, Боже!
Оскільки Іванко все менше і менше приходить до Оленки, то вона якось прийшла сама.
І я зрозуміла, що вона знає, може не в деталях, але її серце відчувало, що щось не так. Я бачила, що вона дуже тяжко переживає, вся схудла і потьмяніла і вже нема від неї того сяйва, що йшло.
Ви бачили зівялу квітку? Така була Оленка.
І мене загризла совість. Я пішла до сина і прямо йому сказала, щоб не лишав дівчину:
– Що це за робота? Я вже гостей обійшла та запросила. А ти тут задкуєш? Та всім страшно одружуватися, але то все проходить і будеш жити й сміятися будеш зі свого мандражу.
Вони одружилися і з того часу моя невістка сяяла ще двічі сильніше завдяки синові і донечці, і так само світиться, коли поруч з нею мій син. Знаєте, вони разом 20 років, але я жодного разу не чула аби вона на нього кричала чи щоб комусь сказала зле слово! Такої лагідної і доброї людини треба лише пошукати.
А ще вона тепер мирить мене з сином. Чи то я на старості стала вже така прикра чи й син мій пішов у мене, але часто між нами йдуть такі іскри, що гай гуде. І хто ви думаєте його перераджує та наказує аби пішов мене перепросити? Вона.
І я кажу не про такі суперечки звичайні, які є в родині, а такі, що дверима гримається та навіки йдеться.
Отакі бурі гасить її безмежна любов і мудрість.
Тому я дякую богу, що в ті далекі часи дав мені розуму наполягти на весіллі, бо тепер у мене є прекрасна донька.
