Для сина.
— Забери сьогодні Кирила з дитячого садка, — сухо промовив жіночий голос із слухавки. — І нехай цього тижня він поживе в тебе.
— Світлано, а ти випадково не…— чоловік озирнувся на колег і набагато тихіше продовжив, — ти зараз серйозно?
— Цілком. А що не так? Це і твій син, ти повинен брати участь у його вихованні, – посміхнулася жінка. — Хіба не ти на суді стверджував, що любиш Кирила і навіть хотів забрати його до себе жити?
— Але ж мені його не віддали, заявили, що з матір’ю малюкові буде краще, — прошипів Степан, швидким кроком виходячи з кабінету. Бракувало тільки, щоб про його проблеми почув весь офіс.
— Я нічого не знаю, найближчі кілька днів син буде під твоєю опікою. Вихователів я вже попередила, речі у його шафці. А я влаштовуватиму своє особисте життя. Бувай.
Жінка кинула слухавку. Злий, як чорт, Степан попрямував до начальства, щоб трохи змінити свій робочий графік. На щастя, він мав добру репутацію і йому багато дозволялося.
— Знову Світлана чудить? — по-доброму посміхнувся Олександр Дмитрович, і попросив секретарку принести їм каву. І навіть сам особисто додав Степанові у напій пару крапель «для настрою».
— Моєму синові лише три роки, – скрипів чоловік. — Три! Він ще зовсім маленький! А вона, мало того, що віддала його в дитячий садок, хоч сама ніде не працює, то ще й дедалі частіше підкидає його мені! Ні, ви не подумайте, я радий, що син проводить багато часу зі мною, бо він для мене, як промінчик світла в темному царстві. Просто, що вона за мама така? Тижнями дитину не бачить, дзвонить, лише для галочки!
— Забери його до себе і крапка, — порадив начальник, чудово розуміючи, що відчуває його підлеглий. — Та будь-який суд буде на твоєму боці!
— Зачекаю до літа. Якщо ситуація не зміниться, піду на крайні заходи.
Світлана притиснула телефон і гірко зітхнула. Хто б знав, яких зусиль їй коштувало поговорити з колишнім чоловіком! Корчити із себе байдужу матір, якій взагалі немає діла до власної дитини!
Та що їй залишається робити? Найменше у світі їй зараз хотілося зробити недобре синові!
Нехай краще малюк звикне до батька і забуде жінку, яка його народила. Тоді йому буде набагато легше прийняти факт зникнення матері з його життя. Рік тому на огляді повідомили Світлані невтішні новини і попередили, що у неї залишилося дуже мало часу. Тоді вона вирішила нікому про це не розповідати.
Жінка розлучилася з коханим чоловіком, зробивши вигляд, що знайшла собі когось іншого. Вислухала купу всього від тепер вже колишніх друзів. Вона не хотіла, щоб хтось за неї хвилювався.
Найважче було змусити себе віддалитися від єдиного синочка. Світлана не обіймала малюка, не гладила його волоссячко. Навіть намагалася зайвий раз не посміхатися. А ще постійно відправляла його до батька, щоб він до нього звик.
І результатом цих дій стало те, що хлопчик любив батька та ігнорував матір. В принципі, Світлана цього й домагалася.
Нехай її малюк ніколи не засмучується.
Степан намагався додзвонитися до колишньої дружини вже кілька днів. Безрезультатно. Тоді він вирішив навідатися до неї в гості та серйозно поговорити.
Двері йому ніхто не відчинив, але він не йшов і продовжував наполегливо дзвонити. Нарешті, відчинилися сусідні двері і з-за них визирнула жінка.
— Степане, це ти?
— Я, бабусю Зоє, — роздратовано промовив чоловік. — Не знаєте, де Світлана ділася?
— А ти що, не знаєш? – підозріло примружилася бабуся. — Вчора ввечері на швидкій відвезли. А коли я зателефонувала спитати, як вона там, то сказали – все. Важко їй було жити з такою проблемою, ой як важко. Та ще й оце ваше розлучення.
– Якою проблемою? – неслухняними губами прошепотів Степан. Він ніяк не міг повірити у слова сусідки. Щоб Світлана, завжди весела і життєрадісна.
— Ну, це тобі там спитати треба, я точно не знаю, — похитала головою баба Зоя. — Лише чула, що їй було дуже кепсько, але вона намагалася цього не показувати. А ти що й справді нічого не знав?
Степан мовчки розвернувся і почав обережно спускатися вниз по сходах. Адже незважаючи на всі образи, він її дуже сильно кохав.
Фото ілюстративне.
