Моєму Вадимчику лиш 30 років. а доля вже показала, що до нього не надто привітна. Здавалось, все у нього добре йде, робота хороша, сам симпатичний і відповідальний. Лиш пари йому хорошої потрібно. Але саме із цим йому найбільше і не пощастило.
Кілька років тому він познайомився зі значно старшою від себе жінкою, а потім привів її до нашої оселі. Вона з іншого міста і їй 35. Я одразу після знайомства попросила його одуматись, адже хіба то сім’я, як жінка на п’ять років доросліша?
До того ж я була неприємно здивована тим, що та Лідія нічого не вміє готувати. Адже в такому віці це неможливо просто. Навіть яйце до ладу не підсмажить, воно в неї тече все і не смачне.
Моїй молодшій доньці 13 років і вона вже борщ зварити може такий смачний, що за вуха не відтягнеш. Звісно, я намагалася нову невістку навчити готувати, тільки вона лиш очі під лоба у відповідь.
Та й наводити лад в хаті вона не збиралася. Її позиція була такою: “Ви господиня, по вашому я не вмію, так що ви повинні мене годувати, і прибирати за мною”. Мені доводилось після приходу з роботи все робила самостійно. Я мила готувала і прала, ніхто мені не допомагав.
Ну як так жити довго. Дійшло межі і терпець урвався. Приходжу я з роботи і принципово стала готувати вечерю на двох – для себе та доньки молодшої. Ми повечеряли, все прибрали після себе. І тут приходить син із нареченою.
— Мам, а що є їсти? – запитує син у мене.
— Те, що дружина твоя приготувала тобі. – кажу спокійно.
Стала невістка до каструль, макарони варить, а в мені все аж підіймається, бо вони у неї в каструлі киплять. Ну де витримати такого, хіба не знає людина, що закипіли, вимкнути треба і вкутати каструлю, за десять хвилин уже й готові будуть? Підійшла і вимкнула газ.
Так невістка у сльози прямо:
— Ви мене недолюблюєте! Як я можу їсти тут приготувати, як ви не даєте і кроку стати!
Пожили вони в мене три місяці і з’їхали в орендовану квартиру. Я до них і не ходила, бо ж спати перестану. Ото лиш син заїжджав щоденно я його годувала і судки із їжею з собою давала, бо ж як не як, а мені свою дитину було шкода.
А за рік вони до мене мусили проситись, бо невістка при надії була і якось так вона викрутила – мовляв їй зле і не добре, працювати не може – вези чоловіче мене до мами своєї. хай вона мене годує і обходить.
От і як бути? Не виженеш же. Ліля не вставала з дивана, читала грала у телефоні, розмовляла з подружками. Навіть на кухню не заходила, у неї бачте одразу учорашня вечеря на світ божий повернутись від запахів хотіла.
А як їла, так і все добре, і не нудить. Оселедець полуницею закушує і все гаразд нічого не поверталось. Мені не шкода, але совість треба мати. Моя менша дочка у всьому допомагає, а тут прямо пані на троні.
Коли з’явився онучок, вони все ще продовжували жити у нас, бо молодій матері було зле після появи малюка. Всім добре, а ця зігнеться і ходить біла мов та крейда.
Вночі невістка онука годувати не вставала – мені доводилося і колисати і кожні три години кашки варити. А невістка ще й невдоволена, мовляв. я спить дитя, то чого я бужу його. Про режим пані не чула ніколи.
Все те не тільки я, а й син мій помічав, тож стосунки між молодими розладналися. Все частіше вони не розмовляють і відмовчуються. ходять, мов сичі. Як не крути, а син від неї молодший.
Та й чоловік потребує участі дружини, взаєморозуміння, затишку, щоб його зустрічали із посмішкою. Але де мій син те бачив від дружини? Ходить і крехче, ще й жаліється йому на мене. Я чую добре, що вона там йому наговорює.
Але так ми собі у купі прожили, аж доки онуку не виповнилось три роки. невістка вийшла на роботу і почала говорити, що час їм від мене з’їхати.
Однак я сину одразу сказала, що проти того. Що він буде бачити поруч тієї Лілії. та й як мені одній у великому будинку без рук чоловічих. Поставила умову, або я, або забаганки тієї Лілії.
І знаєте, що мені невістка втнула? Одного дня не повернулась із роботи. Аж пізно ввечері зателефонувала і сказала, що їде до подруги у Португалію. Мовляв, там їй є робота і вже як влаштується. то забере онука до себе.
Відтоді минуло вже 6 місяців. Лілія лиш телефонує, та шле посилки сину своєму. Говорить мов заведена, що забере до себе, але пізніше.
Але мені усе одно на те, як і що вона собі думає. Оформили онука у садок. З ранку син відводить, а ввечері я чи дочку забираємо. Мені головне, що у нашому домі нарешті тиша і спокій. Знову ми всі живемо дружно і без непорозумінь.
П’ять років синового шлюбу згадую і здригаюсь. А йому повторюю ще і ще раз, що він сам винен, бо не хотів мене сдухати. Мені ж одразу було видно, що то за пані та Лілія його.
Ми мами такі, наперед бачимо, як дитині буде краще.
Головна картинка ілюстративна.
