Мої батьки знайшли собі нову доньку. а про мене і мої якісь потреби чути не бажають. “Ну що ти Ало, як заведена. – говорить мама на чергове моє прохання, – Я тебе не розумію і не впізнаю. Як ти можеш так говорити, адже в неї ж дітки”. от що я чую щоразу, як у власний дім повернутись намагаюсь.
Скажу вам одразу, що раніше ми всією сім’єю жили разом, але після весілля брата мені довелося з’їхати, щоби звільнити місце молодій сім’ї. Все виглядало ніби як правильно – янавчатись пішла і переїхала у гуртожиток. Але правда в тому, що в гуртожиток мене влаштували тільки для того, аби я звільнила місце і молода сім’я мала б де жити.
Проте новоспечена сім’я була не дуже дружна, практично жодного дня не обходилося без з’ясовування стосунків. Батьки спочатку намагалися втручатися, але потім залишили цю справу. Я коли на гостину приходила, то розуміла. як мені пощастило не жити у тій атмосфері, прямо блискавки ширяли. Усі були незадоволені всіма. Б-р-р-р!
Через чотири роки і після появи двох діток, брат із дружиною вирішили розлучитися. Іра, дружина брата, вже й речі склала, аби виїхати, але тут сталось те, чого ніхто не очікував. Мій брат несподівано пішов у засвіти.
Звісно, після такого про те, що Іра виїхати повинна ніхто й не згадував. Мама з мокрими очима тулила до себе онуків, які так схожі на мого брата і повиорювала, що вони все, що в неї на цьому світі є. Про моє існування вона. ніби. як і забула.
А нині ситуація і геть смішна. Я закінчую навчання і повинна звільнити місце в гуртожитку. але приймати мене назад батьки наміру не мають:
— Куди же тебе на сорок квадратів і так четверо людей. усі кімнати зайняті. нам що Ірину до дітей переселяти. У онуків повинна бути окрема кімната. Ти доросла людина, досить за мою спідницю триматись – заявляє мама.
Ірина ж коли я з нею поговорила, заявила, що нічого не вирішує і саме моя мама повинна прийняти рішення. Тату ж узагалі байдуже. Для нього головне, аби інтернет не пропав і він міг дивитись свої улюблені передачі, а там, хоч кінецбь світу.
От так і виходить, що я маю ніби як власний дім, але й не маю його.
Ходила до спеціаліста і дізналась, що маю право жити у квартирі батьків, адже мені належить її третина. Коли зателефонувала матері і сказала, що скоро переїжджатиму, то почула такого, що не дай Боже.
Розгубилась, не знаю, що мені робити.
Заїжджати і не зважати ні на кого? А чи зможу я жити у обстановці коли тобі не раді?
Чи забути про батьківський дім, хай живуть як знають. Але ж образливо як, виходить у них тепер інша донька, чи як?
25,03,2023
Головна картинка ілюстративна.