Мої діти дуже невдоволені моєю поведінкою. Те, що я різко змінила свій спосіб життя стало для них настільки великою несподіванкою, що вони просто не знають як реагувати. Смішно вам сказати, але рідні діти надумали мене перевиховувати.

Мої діти дуже невдоволені моєю поведінкою. Те, що я різко змінила свій спосіб життя стало для них настільки великою несподіванкою, що вони просто не знають як реагувати. Смішно вам сказати, але рідні діти надумали мене перевиховувати.

Я родом із маленького містечка, яке нині сусідня держава перетворила на груду каміння. Там я жила, до того моменту, як вийшла заміж і переїхала до столиці. Саме кадри зруйнованого міста моєї юності і дитинства вплинули на мене, як гарне цебро з льодяною водою.

Я озирнулась і зрозуміла, що життя моє геть не таке, як я того хочу. Так, у мене є і дім і діти і онуки, але…  Усе життя бігала навколо цієї квартири, виховувала дітей, готувала їсти. Чи й відпочивала колись? Дім, робота, дім і знову ж таки робота. Чоловік так на той світ і пішов жодного разу на морі не побувавши і не з’їздивши на відпочинок. Куди там, він говорив, що на пенсії відпочине. Воно то так, до пенсії він дожив і відпочиває нині, але геть не так, як планував.

Діти мої дорослі самостійні. Обом дала освіту, обом допомагала завжди. Нині вони й самі стали батьками. Не скажу, що живуть безтурботно, але у всіх нині не проста ситуація.

Роззирнулась я довкола і зрозуміла, що життя минає а я й не жила. Узяла і записалась я на маникюр і до перукаря. Наростила собі нігті і зробила ультракоротку зачіску, про яку мріяла років з десяти. Накупила собі тоніків для волосся, тож тепер щотижня змінюю колір волосся.

А ще, вирішила поїхати у подорож. Уперше в житті вирішила кордон перетнути, море побачити.

Звісно, кошти на це потрібні не маленькі, тож я здала в оренду свою трикімнатну квартиру у столиці. Переїхала до подруги тимчасово. За два місяці якраз накопичила, аби Європою проїхатись.

Ох, як же усе це моїм дітям не сподобалось. Вони мене виховувати надумали, їм моя поведінка дивною здається. А я їм кадри з мого рідного містечка показую і запитую, чи вартий бетон і цегла мого життя? Зрештою, я до них з простягнутою рукою не прийшла, сама усе вирішила і нікого ні про що не прошу. Не малюків залишаю – дорослих людей і самостійних.

На завтра у мене квитки. Хвилююсь дуже, мов дитина маленька. Діти звичайно мене трішки розчарували, але я твердо знаю – життя одне і його потрібно прожити. Саме прожити, а не тягнути день до вечора і від пенсії до пенсії.

От хіба ж я не права?

09,12,2022

Головна картинка ілюстративна.