Кілька років тому, як тільки ми з братом створили власні сім’ї, наша мама зробила нам розкішний подарунок – продала квартиру своєї матері і гроші розділила порівну між нами. Погодьтеся, що це дуже вагомий внесок для нас обох та наших новостворених родин.
Ми з чоловіком порадилися і вирішили, що вкладемо ці гроші у нерухомість, візьмемо квартиру на умовах розтермінування. Знайшли дуже гарну пропозицію, тут нам пощастило, житловий комплекс фактично був зданий, але ще добудовувалися кілька будинків. Брат з дружиною не хотіли обтяжувати себе зайвими, як вони казали, зобов’язаннями і вирішили просто на квартиру відкладати.
Щоб виплатити все і зробити ремонт, ми з моїм Максимом працювали не покладаючи рук. Нам від самого початку було ясно, що коли з’являться діти, то в одній кімнатці нам буде тісно, тому ми склали план на кілька кроків наперед: виплачуємо цю квартиру, робимо ремонт, квартиру здаємо, а самі знову беремо розтермінування на двокімнатну і оплатою з оренди полегшуємо навантаження на сімейний бюджет.
Все у нас так і сталося. Не так легко, швидко і гладко, як у планах, адже весь цей час доводилося жити у Максимових батьків, але ми так багато працювали, що фактично вдома тільки ночували.
Зараз у нас є дві квартири, додатковий дохід від оренди, не до кінця зроблений ремонт, але ми вже тут живемо і якраз задумалися над поповненням в родині, бо тільки зараз можемо це собі дозволити.
Ну, а брат мій, за цей час, замість відкласти на житло, справно жив на гроші з-під “матрацу”. Вони з дружиною “оновили” свої телефони, кілька разів їздили відпочивати в гори, та й взагалі не сильно собі у чомусь відмовляли. Гроші витратили, а нічого цінного так і не придбали.
Брат мій навіть посміювався над нами, мовляв, що ви там, окрім роботи своєї, бачили, а ми молоді і пожили, і світу трохи побачили, а тепер і відкладати почнемо. Але, як то кажуть: говорити – не мішки носити, коли прийшлося до діла, то відкладати у них не виходило.
Спочатку відкладати не було змоги, через низьку зарплату, потім Люду звільнили з роботи, а далі, до всього, виявилося, що вона вже й при надії. Жити на одну зарплату брата, винаймаючи житло та забезпечуючи непрацюючу дружину брат не зміг. Тому вони напросилися жити до мами.
Мама хоч і не була в захваті від пропозиції, але молодих прийняла. Так вони прожили п’ять місяців. Стосунки у мами з Людкою не склалися зовсім. Люда звикла жити на “широку ногу”, поки тратилися гроші з бабусиної квартири, а тут вже й готувати треба і прибирати і свекруха защораз більше й більше повчає. Закінчилося все тим, що брат з дружиною переїхали до її батьків, але й там не прижилися, бо вже на мого брата тест з тещою напосідали, що час про свій куточок думати.
А знаєте, що найсмішніше? А де були всі ці порадники, коли молодята успішно тринькали гроші? Ніхто їм і слова не сказав, що так не годиться.
Ну і логічна розв’язка – брат повернувся до мами, а Люда залишилася у своїх батьків, перед тим поставила умову, що буде жити разом з Сашком, лише оремо від усіх. В принципі, я її розумію, все дуже правильно, але, якби це було не за мій рахунок.
Словом, тут мама з’явилася на нашому порозі з вимогою пустити пожити у нашу квартиру, яку ми здаємо, Сашка з Людою. І пустити не за гроші, а просто так, бо Сашкові важко і його шлюб на очах розвалюється, а у них же от-от дитя на світ з’явиться.
Я мамі відмовила і пояснила, що ми з оренди гроші витрачаємо на те, щоб доробити ремонт і теж плануємо дітей, але маму мої аргументи не переконали:
– Що ти мені розказуєш? Ви тільки плануєте і свої плани можете посунути, а Олександрові відкладати нікуди.
Якщо чесно, то мене такий підхід дуже обурив. Чому ми повинні чекати і скільки? Саша всі ці роки гуляв і байдикував, а терпіти і відкладати маю я? І де гарантія, що він за голову візьметься, а не продовжить текти за течією? У нас були абсолютно однакові умови на старті, то чому брат всі ці роки не працював в поті чола, як і ми з чоловіком?
Я твердо відмовила мамі, а вже за кілька тижнів вона мені подзвонила:
– Задоволена?
– Чим? – Не зрозуміла я.
– Тим, що розвалила сім’ю брата. Люда подала на розлучення, – сказала мама і кинула слухавку.
Тепер зі мною ніхто з рідних не розмовляє, бо я посміла відмовити брату, але я просто не дозволила вилізти мені на голову, хіба не так?
