Моїй дитині недавно виповнилося два роки. Ну що я можу сказати … За ці два роки моя скарбничка «ти робиш все неправильно, давай покажу як треба» поповнилася ого-го як.
Протягом двох років поки моя дочка пізнавала світ, я пізнавала яка ж я погана мати. Дійшло до абсурду. З самої появи лялечки на світ я годувала доньку з пляшечки. Проблеми з материнським молоком. Перша казочка від бабусі була: суміш – зло і твоя дитина буде безперервно нездорова.
Моя дочка здорова як стадо слонів. Спимо з появи у домі без ковдри, гуляємо так, що додому приходимо мокрі з голови до ніг, про відкриту кватирку і протяг взагалі в житті не чули.
За два роки у нас було дві застуди, які без особливих зусиль пройшли самі собою. Коли батьки чоловіка (а саме вони починають вчити життя з будь-якого приводу) зрозуміли, що промазали з припущеннями про слабкий імунітеті зробили хід конем. Пляшечка-зло.
Соску ми викинули в перші пів року, тому що дочка відмовлялася смоктати це диво техніки. А ось з пляшкою ситуація виявилася складніше. Так як ми за рік смачно прицмокуючи пили з пляшечки всі кашки і молочко, то ясна річ, після року з нею розлучатися ніхто не хотів. Звичайно, і до ложки вилки привчали, і поїльників накупили і чашку з компотом давали.
У підсумку, кружка з компотом акуратно лежить на підлозі, ложка з доброї подачі дочки в зубах у собаки. І я б не особливо засмутилася, що моя дочка в рік не п’є з чашки, але родичі продовжували насідати на мене і попутно соромити дочку, мовляв ай-яй, така велика, а все з пляшкою ходить, ну позорище.
Терпіла я довго. Вірніше, намагалася не звертати на родичів уваги. У дитини завжди є вибір: кружка або пляшка. У півтора року чоловік вирішив самовільно забрати у дитини пляшку. Сцена була знатна. Моє терпіння скінчилося і я сказала, що якщо батькам чоловіка принципово соромно, що моя дочка в 1,5 року смокче пляшку, то я із задоволенням привезу дочку їм на п’ять днів погостювати. З ночівлею, зрозуміло. Нехай відучують собі на втіху. На цьому всі закиди начебто і закінчилися.
Але ось нам уже два. День народження в колі сім’ї. Дочка з пляшкою в руках приймає поздоровлення. Чую волання. Сестра чоловіка прийшла з восьмимісячною дитиною. Всім виглядом показувала, що ось її дитина вміє пити з чашки. Демонстративно поїла дитину усім своїм виглядом намагаючись показати, що саме вона тут найкраща мама. Я не звертаю на це уваги, вдих-видих. І тут знову понеслося: а ось Вася вже п’є з чашечки – дорослий хлопчик, а тобі два і ти не п’єш з чашки. Фу, ганьба, мама не стежить за розвитком дитятка.
Сиджу, мовчки вгризаються в шашлик. Ну, а що мені ще робити?)) І тут на очах усіх присутніх моя дочка бере чашку з водою і демонстративно, без єдиної запинки випиває все залпом і просить добавки.
Бачили б ви очі тих, хто п’ять хвилин назад мою дочку присоромлював з піною у рота! Бабусі мовчки кліпають очима, чоловік здивовано витягнув обличчя, та чого вже там, навіть у мене щелепа відвисла. Але я швиденько зметикувала, що дивуватися цьому не потрібно і моє обличчя набрало незворушний вигляд.
Дочка спокійно допила другий і з переможним «ХА!» поскакала вслід за повітряною кулькою. Всі погляди спрямувалися на мене. Я запитала:
— А хто вам сказав, що моя дочка не вміє пити з чашки? Чи це єдина всесвітня проблема на якій потрібно аж так акцентувати увагу? Я тут фото знайшла де мій чоловік у чотирирічному віці із пляшечкою стоїть. І нічого, он який виріс.
Мовчання родичів було мною розцінено як перемога.
Не знаю, чи у всіх так, чи лиш родина чоловіка побудована на суперництві, але я в ці ігри не граюсь. Розвиток моєї дитини то лиш її справа. Я не буду перейматись і плакати, що сусід у три дисертацію пише на горщику, а ми лиш у ляльки граємось.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
