fbpx
Історії з життя
Може комусь і смішно буде, але мені не до жартів зовсім. Я такого відношення до чужого майна і праці в житті не бачила і мені ще доводять, що то я не права. Смійтесь люди, але не буде в мене родини, бо вирішила я племінницю сливками пригостити

Прийшла до мене на гостину племінничка зі своїм сином. Хороший такий, чемний п’ятирічний хлопчик, але непосидючий дуже. Мусили ми з дому у сад вийти, там малий міг бігати ну а ми розмовляти спокійно.

Тут прибігає дитина зі сливою в руках. Здивований щиро, адже вперше таку бачить. Я сміялась від душі його реакції, адже сама вже звикла. Ту сливу я з Італії привезла. Під вікном вона в мене росла. Саме своїм листям і плодами яскраво червоного кольору вона мене і зачарувала.

Звісно, у наших широтах такого різнобарвного листя на дереві не буває – облітає з першими заморозками, але плоди добрі, не кислі. І дозрівають на початку вересня.

Так от я своїй племінниці і запропонувала тих слив для малого нарвати. Дерево не велике, але з кілограмчик буде. Попросила лиш не всі обривати, а залишити для доньки і онуків, які повинні у неділю на гостину приїхати.

Пішла племінничка в сад а я до хати заскочила, адже згадала про якусь нагальну справу. Тому й не бачила я, як там моя племінниця у саду хазяйнує, а даремно.

Наступного ранку вийшла я в сад і розплакалась просто. Сливка зламана. Кожнісінька гілочка на землі лежить, а плодів немає. Я телефоную до племінниці крізь сльози ледь слово мовити можу. Запитую нащо вона таке зробила, хіба ж так можна?

І знаєте, що найприкріше – вона навіть вибачення не попросила. Ще й образилась, що я могла таке на неї подумати. Каже, що взяла з десяток сливок, аби малий поїв і пішла, а на таке вона не здатна узагалі. Говорить що то можливо вночі хтось таке накоїв.

А я плачу і стримати себе не можу. У саду у мене персики і яблука і груші. Деревам гілки підпираю, так плодів багато, а зламана лиш сливка моя улюблена. Не повірю ніколи. Та й ротвеллер мій нікого не пропустив би – факт.

Ось і сестра дзвонить теж не задоволена. Говорить що її донька своїми руками сад посадила і знає ціну тієї праці, мовляв не права я повинна вибачитись, а інакше не сестра я їй, не по родинному так вчинити.

А я не можу втямити, як то вночі лиш сливку невеличку обірвати, гілки на купу поскладати і жодної сливки не залишити?

Василина Ігорівна.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page