— Ми даруємо вам 100 тисяч гривень, — голос Дмитра пролунав, мов урочиста фанфара, заповнюючи весь банкетний зал своєю силою та впевненістю.
Аплодисменти спалахнули майже миттєво, гості за столами радісно вигукували, обмінюючись захопленими поглядами, сповненими ентузіазму та святкової ейфорії.
Олена посміхалася, підіймаючи келих, із гідністю приймаючи численні привітання від присутніх. Олексій та Наталія подякували батькам нареченого, промовляючи звичні слова вдячності, але в їхніх очах уже промайнула тінь напруги.
Наталія відчула, як її долоня в руці чоловіка стала вологою від хвилювання, зрадливо видаючи її внутрішній неспокій.
Лариса, мати нареченої, сиділа нерухомо, ніби її ноги прикипіли до підлоги. Вона крадькома глянула на свого чоловіка Ігоря, сподіваючись знайти в його обличчі хоча б натяк на заспокоєння чи підтримку. Усе гаразд, подумала вона.
Ігор, завжди спокійний і врівноважений, здавався готовим сказати щось підбадьорливе, але залишався мовчазним, лише ніжно передав Ларисі маленьку коробочку — їхній сімейний подарунок молодятам.
— Ми хотіли б вручити молодятам цей дарунок, — почала Лариса, але її голос тремтів від хвилювання, змушуючи слова звучати невпевнено.
Наталія нахилилася до матері, намагаючись одним лише поглядом передати їй свою підтримку. Олексій, прагнучи зберегти контроль над ситуацією, натягнуто посміхнувся і тихо, майже пошепки, промовив до дружини:
— Не хвилюйся, люба, усе буде добре, ми впораємося.
Лариса обережно відкрила коробочку, і в яскравому світлі люстр банкетного залу засяяло кольє. Старовинні коштовні камені переливалися всіма барвами веселки, нагадуючи про минуле, сімейні традиції та про те, що батьки Наталії вклали в цей подарунок усе, що могли, віддавши частину своєї душі.
— Це кольє, — голос Лариси затремтів, але вона зібралася з силами і продовжила. — Воно передається в нашій родині з покоління в покоління. Нехай воно стане оберегом вашої любові та міцної сім’ї.
У залі запала тиша, але тривала вона лише мить.
— Оберіг? — гучний голос Дмитра різко прорізав повітря, розбиваючи тендітну атмосферу моменту. — Ну-ну, це все гарно, але ж кольє — це не будинок. Молодим потрібен справжній старт у житті, а не якісь там прикраси.
Зал наповнився сміхом, хоча не всі гості підтримали цю недоречну жартівливу репліку, відчуваючи її незручність.
Наталія відчула, як її щоки заливає гарячий рум’янець від сорому. Вона кинула швидкий погляд на матір. Лариса ніби зменшилася в розмірах, її губи міцно стислися, але вона не промовила ні слова, стримуючи емоції.
— Дмитре, — тихо прошепотіла Олена, намагаючись делікатно зупинити чоловіка, але той уже насолоджувався своєю миттю уваги.
— Ми, звісно, поважаємо сімейні традиції, але погодьтеся, молодій парі, крім любові, потрібні ще міцні стіни та надійний дах над головою, — продовжив він, звертаючись до всіх присутніх.
За одним із дальніх столів почувся тихий смішок, хтось із гостей спробував розрядити напругу, плескаючи в долоні. Але загальний дискомфорт уже відчувався в повітрі, наче невидима хмара.
— Це не просто прикраса, — раптово голосно промовила Лариса, її голос прозвучав різко, хоча вона намагалася стримувати себе. — Це коштовність, яка дорожча за будь-які гроші. Це історія нашої родини, наша пам’ять і любов.
Її слова повисли в повітрі. Дмитро, злегка насупившись, усміхнувся, але промовчав. Його обличчя видавало, що він вважає цю суперечку невартою уваги.
Олексій міцніше стиснув руку Наталії, відчуваючи, як ситуація вислизає з-під контролю.
— Мамо, тату, давайте просто насолоджуватися цим святковим вечором! — пробурмотів він, але його голос загубився в загальному гулі розмов.
Наталія не витримала напруги. Вона різко підвелася з-за столу, її очі гарячково бігали між батьками та гостями.
— Досить! Ви просто принижуєте моїх батьків перед усіма! — вигукнула вона, і її голос затремтів від обурення.
У залі запала тиша, яку порушував лише легкий дзвін столових приборів, що гості поспішно відклали. Олена швидко підійшла до Лариси, намагаючись згладити ситуацію.
— Люба, ми ж лише пожартували, не треба так сприймати, — протягнула вона, але її голос звучав напружено, без щирості.
Лариса, не дивлячись на неї, обережно сховала коробочку з кольє назад.
— Гадаю, ми сказали все, що хотіли, — відповіла вона холодно, підводячись зі стільця.
Ігор встав слідом за дружиною, підтримуючи її. Наталія, відштовхнувши Олексія, підійшла до батьків, опустивши голову від сорому. Гості розгублено переглядалися, не знаючи, як реагувати на цю сцену. У повітрі зависла густа напруга.
— Олексію! — тихо, одними губами, прошепотіла Наталія. — Скажи хоч щось, будь ласка!
Але він стояв, ніби стовп соляний, не в змозі знайти потрібні слова. І саме в цей момент усе змінилося.
— Олексію, що з тобою? — голос Наталії затремтів, коли вона увірвалася до маленької кімнати для відпочинку, грюкнувши дверима за собою.
— Це ж не жарт, це було приниження прямо на очах у всіх гостей!
Олексій відірвав погляд від телефону, його обличчя виражало розгубленість і невпевненість.
— Наташо, я просто не чекав, що тато скаже щось подібне. Я не хотів влаштовувати сцену перед усіма, щоб не зіпсувати свято.
— Не хотів? — вона гірко всміхнулася. — А що ти хотів? Щоб мої батьки залишили наше весілля з відчуттям сорому? Щоб вони всю ніч переживали через твої жарти та мовчання?
Олексій спробував її заспокоїти, але голос Наталії не стихав.
— Ти мав підвестися і сказати, що їхній подарунок прекрасний, що це кольє — це пам’ять і наша сімейна історія, але ти просто мовчав, коли їх принижували!
Двері знову відчинилися, і до кімнати увійшли Лариса з Ігорем. Обличчя Лариси було блідим, губи міцно стиснуті від образи. Ігор тримав її за руку, але, глянувши на Олексія, відпустив її і зробив крок уперед.
— Синку, ти одружився з нашою донькою, а це означає, що ти тепер частина нашої сім’ї. І я хочу запитати: чи готовий ти захищати її, як належить справжньому чоловікові?
— Так, я готовий, — тихо пробурмотів Олексій, не піднімаючи очей.
— Справді? — Наталія прищурилася, її погляд був сповнений докору. — То чому ти стояв там, мов статуя, і мовчав, коли твої батьки принижували моїх?
— Наташо, ти ставиш мене перед вибором між тобою і моєю сім’єю, — його голос став гучнішим, але затих, коли він зустрівся поглядом з Ігорем.
— Ні, Олексію, вона не ставить тебе перед вибором, — спокійно, але твердо відповів Ігор. — Вона лише просить, щоб ти був її чоловіком, а не стороннім спостерігачем у цій ситуації.
Лариса раптово додала тихо, але різко:
— Ти міг би принаймні спробувати щось сказати, але, вочевидь, для тебе це не так важливо.
Олексій кинувся до Наталії, його голос був сповнений відчаю.
— Я все виправлю, обіцяю, я поговорю з батьком прямо зараз.
— Зробиш це негайно? — Наталія повернулася до нього, її очі блищали від сліз. — Не завтра, не пізніше, а зараз? Чи ти знову чекатимеш слушного моменту?
Він на мить завмер, але потім кивнув.
— Так, зараз.
Наталія обернулася до батьків і тихо промовила:
— Ходімо назад, я хочу побачити, як він виправить ситуацію.
Коли вони вийшли, Олексій залишився сам. Його серце гучно калатало, він розумів, що час виправдань минув.
Олексій повернувся до зали з натягнутою посмішкою, його погляд одразу знайшов батьків. Дмитро сидів на чолі столу, весело розмовляючи з сусідами. Олена відчула наближення сцени і злегка нахилилася до чоловіка, але нічого не сказала. Олексій підійшов ближче.
— Тату, нам треба поговорити, — твердо сказав він.
Дмитро повернувся до сина, здивовано піднявши брови.
— Що сталося, синку? Хочеш виголосити тост?
Він засміявся, поглянувши на Олексія з легкою іронією.
— Ні, тату, це не тост. Ти образив батьків Наталії своїми словами.
Його слова пролунали чітко, і за столом стало тихіше.
— Образив? — Дмитро усміхнувся, але в його очах промайнула зневага. — Синку, це був жарт. Ти ж знаєш, я завжди кажу те, що думаю. І хіба я не правий? Гроші важливі для молодих.
Олена обережно торкнулася рукава Дмитра.
— Дмитре, може, досить? — її голос був майже шепотом, сповненим тривоги.
— Мамо, справа не в цьому, — втрутився Олексій, його голос затремтів від напруги. — Ти бачила, як виглядали батьки Наташі? Вони старалися, віддали найцінніше, що мали, а ти виставив їх дурнями перед усіма.
Дмитро відставив келих, його обличчя стало серйозним.
— Сину, якщо ти так сприймаєш мої слова, це твої проблеми. Я зробив усе, щоб підтримати тебе і твою дружину. І якщо вони цього не цінують, мені шкода.
Олексій не відступав.
— Тату, ти перегнув. Твоя жартівлива репліка була недоречною, і ти це знаєш. Ти принизив батьків Наташі, і я не можу цього прийняти.
Його голос тремтів від емоцій, але він не відступив.
— Шкода, тату. Вперше в житті мені соромно за тебе.
Дмитро насупився, але промовчав. Гості за столом переглядалися, дехто тихо коментував ситуацію.
— Може, краще обговоримо це пізніше? — запропонувала Олена, намагаючись згладити напругу.
— Ні, — різко відповіла Наталія. — Це треба вирішити тут і зараз.
Лариса та Ігор з’явилися слідом за нею. Обличчя Лариси залишалося суворим, але Ігор намагався зберігати спокій.
— Ми не хочемо сцен, — почав Ігор. — Але ваша поведінка, Дмитре, залишає бажати кращого. Ми прийшли привітати наших дітей, а не слухати, як ви виставляєте нас бідними родичами перед усіма.
Дмитро встав, його голос був холодним і стриманим.
— Я нікого не принижував. Просто сказав, що думаю. Якщо ви такі чутливі, можливо, варто переглянути своє ставлення до життя?
Ігор різко похитав головою.
— Ставлення до життя? Знаєте, Дмитре, повага важливіша за гроші. А цього, схоже, ви не розумієте.
Наталія стала між ними, її очі блищали від сліз.
— Досить! Я більше не можу цього терпіти. Ви лише погіршуєте ситуацію. Це наше весілля, а ви перетворюєте його на фарс!
Гості почали перешіптуватися, відчуваючи незручність моменту. Олексій обережно торкнувся руки Наталії.
— Наташо, вийдімо на хвилинку. Ми розберемося, обіцяю.
Вона глянула на нього, її губи тремтіли.
— Якщо ти не розберешся, я сама поставлю крапку. І це буде крапка не лише на цьому вечорі.
На цих словах Наталія різко розвернулася і вийшла із зали. Олексій залишився стояти, відчуваючи на собі погляди всіх присутніх.
Олексій наздогнав Наталію на вулиці біля входу до банкетного залу. Її плечі тремтіли від емоцій.
— Наташо, я — почав він, але знову замовк, не знаючи, що сказати.
— Ти знову мовчиш? — вона повернулася до нього, її очі були сповнені образи.
— Мені боляче бачити, як ти стоїш осторонь, коли мою сім’ю принижують.
Олексій відчув, як його серце стиснулося від її слів.
— Наташо, я намагався, але я між двома вогнями. Якщо я стану на твій бік, я втрачу довіру своїх батьків. А якщо промовчу, втрачу тебе.
Вона гірко всміхнулася.
— Ти вже втрачаєш мене, Олексію, бо любов — це не вибір сторін. Це про те, щоб бути разом, навіть якщо весь світ проти нас.
Олексій підійшов до неї ближче.
— Я не хочу бути проти тебе, Наташо.
Раптово двері позаду них гучно розчинилися, і на ганок вийшов Дмитро. Його обличчя було суворим.
— Що тут за драми влаштовуєте? — його голос був сповнений роздратування.
— Наталіє, ти знову звинувачуєш мого сина? А він тут до чого? Ти маєш бути вдячна, що в тебе такий чоловік.
Наталія різко повернулася до нього, її очі палали гнівом.
— Вдячна за що? За його мовчання? За те, що він боїться сказати вам правду?
— Досить! — Олексій ступив уперед, його голос був твердим, коли він подивився батькові прямо в очі. — Тату, ти перегнув . Твій жарт був зайвим, і ти це знаєш. Ти принизив батьків Наташі, і я не можу цього прийняти.
Дмитро прищурився, його губи стислися.
— Я сказав те, що думаю, і не збираюся вибачатися. Ти став таким м’яким через її вплив?
— Це не м’якість, тату, це повага, — голос Олексія піднявся, його обличчя почервоніло. — І якщо ти цього не розумієш, я не можу вважати тебе прикладом для себе.
Дмитро завмер. Ще ніхто ніколи не розмовляв з ним у такому тоні. Позаду нього з’явилася Олена.
— Дмитре, ходімо всередину, не треба так, — почала вона, але Дмитро підняв руку, зупиняючи її.
— Я все життя працював, щоб дати тобі найкраще, а ти так мені віддячуєш? — його голос був сповнений гіркоти.
— Найкраще? — втрутилася Наталія, її голос тремтів, але вона стояла твердо. — Найкраще — це гроші? А як щодо поваги, розуміння, доброти? Ви знаєте, як це — стояти перед сотнею гостей і відчувати, як ваші слова ображають мою сім’ю?
Дмитро нічого не відповів, відвернувшись, ніби шукав підтримки в Олени, але вона лише опустила погляд у підлогу.
— Якщо ви не можете хоча б вибачитися, ми поїдемо і не повернемося, — продовжила Наталія, її голос дзвенів від емоцій.
— Що ж, — після паузи хрипко промовив Дмитро. — Робіть, як хочете. Пам’ятайте, сім’ю не обирають.
Він розвернувся і пішов назад до зали, залишивши їх на холоді.
Наталія та Олексій залишилися вдх. Вона подивилася на нього, її очі блищали від сліз.
— Ти з нами чи з ними? — тихо, майже пошепки, запитала вона.
Олексій глянув на неї, потім на двері, за якими зникли його батьки. Його вибір був очевидним.
Наталія сиділа на краєчку ліжка в їхній маленькій готельній кімнаті. За вікном займався світанок, але вона, здавалося, не помічала перших променів сонця.
Олексій стояв біля вікна, дивлячись у порожнечу. У кімнаті панувала тиша, яку порушував лише рідкісний шум машин на вулиці.
— Ти вирішив поговорити з ними, але потім знову замовк, — нарешті промовила Наталія. Її голос був тихим, але сповненим утоми та розчарування.
Олексій повернувся до неї, його обличчя виражало суміш жалю та обурення.
— Наташо, я хотів щось сказати, але побачив, як вони на мене дивляться. Це було так, ніби я їх зрадив.
Вона підняла на нього очі, сповнені гіркоти.
— Ти говориш про зраду? А як, думаєш, почувалися мої батьки? Ти знаєш, що сказала мені мама, коли ми йшли?
Олексій мовчав.
— Вона сказала: «Ми зробили все, щоб підтримати твоє щастя, але, мабуть, цього замало».
Олексій опустився на стілець навпроти неї, закривши обличчя руками.
— Я не знаю, як це виправити, — його голос був тихим і ледь чутним.
— Але я не хочу, щоб ти відчувала, ніби я тебе не підтримую.
— Це лише слова, Олексію. Я більше не можу вірити обіцянкам, — її голос був сповнений образи, але сліз уже не було, вони висохли ще вночі.
У цей момент задзвонив телефон. Олексій глянув на екран, на мить завагався, але відповів.
— Олексію, де ви? Чому пішли? Гості досі все обговорюють, — голос Олени був стривоженим.
— Ми поїхали, мамо. Наташі було важко залишатися. І я її розумію.
Його голос був твердішим, ніж він сам очікував.
На іншому кінці дроту запала тиша. А потім Олена тихо сказала:
— Ти знаєш, що батько не збирається вибачатися. Ти готовий втратити нас через це?
Олексій заплющив очі. Його серце калатало надто швидко.
— Мамо, я не хочу втрачати ні вас, ні її. Але ви були не праві і починати життя на такійноті ми не хочемо. Напевне, поки ми припинемо спілкуватись із татом. Ми сім’я і ми хочемо аби в нашій сім’ї було таке ставлення.
— Синку, – не витримала Олена, – Ти дитина, чи як? Ми оплатили весілля, ми подарували тобі купу грошей і після всього ти не хочеш із нами спілкуватись тільки тому, що тато правду сказав. А ті, прямо образились. Подарували брязкальце і очікували на овації?
І хто у цій ситуації правий?
Головна картинка ілюстративна.
