– Збирай речі і йди.
– Дмитре, отямся, куди я поїду?
– В село поїдете, звідки я тебе взяв, як то кажуть земля до землі, – зареготав він.
– Діма, подумай добре, ти всі мости палиш за собою, але ж у нас діти спільні, стільки всього разом пройшли. Невже ти це все перекреслиш заради тієї молодиці?
– Я тільки жити почав, щойно! Все, що було з тобою, то навіть нема що згадати, а з нею я на світ народився. Мені наче знову тридцять!
– Але тобі п’ятдесят один!
– Я не хочу з тобою сперечатися. Ми все вирішили, ти в село. А я веду Вікторію сюди.
Все чоловік забув, нема що й згадати. Може, те, що перші трактори мій тато Дмитрові підігнав, далі продав їх і купив гараж в місті, далі замовлення пішли і вже Дмитро розкрутився. А хто гроші позичав йому чи не мій батько? А квартиру хіба не мій батько допомагав купити, він тоді ще працював на фермі завгоспом, кілька телят сюди, кілька туди і вже гроші в кишені.
А дітей наших хіба не мої батьки все літо у себе тримали, скільки продуктів нам передавали. Та й я працювала, а не сиділа, звичайно, менше заробляла, але все ж на мені було.
Коли Дмитро мав вже величезне приміщення для ремонту гаражів, почав замовляти рекламу, то й прийшла та Вікторія з радіо, щебетала, що таку йому рекламу зробить, що всі тільки в його сто будуть їздити.
А він і повівся. Я ж бачила в чоловікові зміни, одразу подумала, що хтось має бути у нього і не помилилася. Я тоді з Вікторією й поговорила по душах.
– Він не матиме нічого в результаті, все порівну поділимо, а він вже не має того запалу аби почати все з початку. Тому не надійся на багате життя.
– Слухайте, мені звичайно, приємно, що за мною упадають, але мені геть інші чоловіки подобаються, – відповіла вона.
Я на її слово й понадіялася. А тут дивлюся, а Дмитро став на мене так дивитися, наче я – порожнє місце. я стараюся й підфарбуватися і бути охайною вдома. А він гляне і кривиться:
– Ти для кого намастилася? Ти ж уже бабуся.
Чи я перед дзеркалом кручуся, а він коментує мою зовнішність, щось раджу синові чи доньці, а він за своє:
– Не слухайте матері, ще мені розумна знайшлася.
Він наче на мені відігравався, насолоджувався тими шпильками, моєю реакцією і я не витримала.
Я зателефонувала Вікторії і сказала. щоб вона зіграла певну роль, а потім йому відмовила. Пообіцяла за це пристойну суму і Дмитро повівся.
Я не знаю, що там Вікторія робила, але чоловік літав на крилах, навіть не крився, що у нього хтось є, тільки й підкреслював, що на нього ще молоді заглядаються.
Сам подав заяву і яким було його здивування, коли не все так було гарно, як в його мріях.
Свою частку в СТО я продала його конкуренту, квартиру ми так само поділили і продали, я вернулася в батьківський будинок, де я справді відпочивала душею. Діти стали на мій бік, батьки так само.
Вікторія швидко пропала з життя чоловіка, бо він якось приїхав і під моїми ворітьми влаштував виставу, що я його підставила, а тепер у нього ні коханої жінки, ні улюбленої справи. Звичайно, що в усьому він винуватив мене.
А я рада, що все так склалося і він проявив своє ставлення до мене в такий показовий момент, бо я б все пробачила, якби навіть він і покохав якусь жінку, якби він мені прийшов і сказав, що полюбив і дякує за наше спільне життя і далі хоче жити з нею. Чесно, я б пробачила.
Але отак знецінити все, що я робила, бо тобі молода запахла? За це має бути найбільше покарання, я так вважаю. А ви що скажете з цього приводу?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
